Запис розповіді неповнолітньої Р. Розенвассер представником ЦК допомоги постраждалим від погромів про події, що відбулись у м. Василькові Київської губ. 1919 р.
Пізніше листопада 1919 р.
[Датується за хронологією погромів у Василькові.]
Рози Розенвассер, дівчинки 12 років, уродженки м. Василькова
Переклад з єврейської
Я не знаю, з чого почати, адже я так багато пережила...
Я пережила наступні погроми: петлюрівський, денікінський, Соколовський та інших банд взагалі. Перший погром – це петлюрівський. Вони увійшли за більшовиками, видали себе за більшовиків і вивісили червоний прапор. Робітники вийшли із червоним прапором. Нині ж їх почали вбивати. Усі чоловіки поховалися: хтось у хлів, хтось за піч, нас вони тільки пограбували, але нікого не вбили.
Погром банди селян. Це було в суботу. Увійшов бандит, відвів батька та брата в окрему кімнату, підвів до столу, навів рушницю і хотів стріляти, щоб батько не міг рушити з місця. Батько не міг утриматись і все ближче підходив до бандита, щоб куля його не зачепила. Я зчинила сильний крик, тоді бандит вивів їх у садок, щоб там убити. Мені вдалося своїм плачем вимолити батька та брата з рук бандита. Останній утік. Тоді брат і хазяїн сховалися на горищі, батько ж не хотів залишити нас самих і залишився з нами. Бандити кілька разів входили в будинок і грабували, але це вже була звичайна справа.
Вдруге Петлюра. Петлюра цього разу вже не чіпав, але банда Соколовського, яка раніше орудувала разом з ним і потім залишилася, зробила новий погром. Це було у середу вночі. Усі чоловіки поховалися на горище. Біля нашого будинку стояло два бандити. Вони схопили шамес, мучили його і вимагали грошей. Батько випадково стукнувся головою об дахове залізо, це почули бандити. Вони відпустили шамес і влізли на горище. Ми почали кричати.Один бандит підійшов до мене, кинув мене на землю, я не відчувала ніякого болю і незабаром піднялася, бандит мене вдруге вдарив, я намагаюся підвестися, а він увесь час б'є мене, доки він мене не вдарив сильно в бік. Раптом двері відчиняються і один з них дає 4 постріли. Я думала, що когось з наших убили, але ні. Один бандит підійшов до батька, зірвав з нього чоботи, забрав усі гроші, що були при ньому, і відпустив. Після цього бандити пішли. Наступного ранку з бандою прийшла сестра [1] Соколова (його самого вбили). Вона вийшла на базар і почала кричати: Брати, беріться за роботу. Тисячі євреїв треба вбити за одного мого брата». І почалося...
До нас вони не увійшли, вони думали, що тут не мешкають євреї. В цей час пройшов мужик, він не міг витерпіти вигляду цього єврейського горя і сказав бандитам: «Як ви ще тут, уже денікінці на вокзалі». Вони втекли. Денікін вів їх до Києва і відігнав їх, не впустив у Київ, тоді вони пішли звідти на Васильків. Він їх обдурив. Ми вже чекали з нетерпінням Денікіна. Думали – ось наш порятунок. Євреї казали: «Дядечко Давид іде». Як тільки сказали "денікінці увійшли", мій маленький братик побіг їм назустріч, я побігла за ним, боячись за нього. Усі господарі стояли біля воріт і дивилися. Дивляться та бачать, як один солдат прямо підходить до одного єврея і знімає з його ніг чоботи. Ніхто не вірив своїм очам. Через кілька днів почалися грабежі. Тільки криками удалося відстояти. До нас їх увійшло кілька і зажадали грошей, батько впав навколішки і почав їх просити. Я бачу, що батько весь тремтить від холоду і накинула на його плечі пелеринку. Вони почали бити його револьвером по голові.Я ще більше почала кричати. Тоді бандит плюнув мені в обличчя, вдарив по голові револьвером, схопив за руки і повів у спальню і попросив дати йому дві свічки. Я йому дала. Вони вели мені вийти, а самі пішли до господаря квартири. Потім вони повернулися назад і почали бити батька, я прикрила його своїм тілом, вони йому тільки розрізали губу, потім усіх відвели до господаря квартири, почали там вішати. В цей час увійшов старший (начальство якесь) і сказав їм дещо. Їх, [євреїв], відпустили, повели босоніж вулицею, побудували їх, як солдатів, один за одним, щоб можна було розстріляти їх однією кулею. Можливо, не вистачить куль, тоді решту прикінчать шашками. Один із бандитів крикнув: «Не шкодуй куль, куль вистачить». Вони залишили їх на вулиці і ввійшли до будинку вимагати у дружин грошей, якщо ні — вони вб'ють чоловіків. Грошей ні в кого не лишилося. Тоді вони оглянули все та й пішли. Після цього увійшов Вовчанський загін. Вони також вимагали грошей. Почали шукати, знайшли талес. Тоді один каже іншому: «Дивися, талес». Це були двоє солдатів-євреїв, вони обернулися, вирвали у третього (російського) револьвер і не дали вбити батька. "Йдемо швидше", - сказали вони.
На ранок до кухні увійшло ще 2 солдати. Вони приставили до стіни батька та брата. Я не знаю, звідки в мене взялося стільки сил, я відкинула батька та брата і вибігла надвір. Бандит наставив револьвер проти мене. Батько почав дуже кричати. Тоді другий щось сказав першому, і вони пішли.
ГА РФ. Ф. Р-1339. Оп. 1. Д. 428. Л. 35-36. Копия.
Немає коментарів:
Дописати коментар