Спокійне життя Василькова, наприкінці X V I й на початку XVII ст., тривало не довго. Вже року 1640-го татари, обклавши його, спустошили цілу околицю; а починаючи з часів Хмельниччини Васильків потерпає весь час від нападів та руйнацій. Дехто з дослідників зазначає, що за часів повстання Хмельницького взагалі ця вся місцевість була спустошена й жодного мешканця там не залишилося. Але коли це може й вірно для инших містечок то для Василькова справа не стояла так зле. Нагадаймо, що зараз-же по революції 1648 року Васильків стає сотенним містом Київського полку;
1649-го року ми бачимо на чолі його сотника Микиту Бута.Та існувала ця сотня тепер не довго; вже 1651-го року, після Берестечка, в околиці Василькова посунули польські війська на чолі з гетьманом Потоцьким; його гостинно приймав тут архімандрит Печерської Лаври. Сюди до Потоцького й прибули посли від козацького війська. Проте, незабаром Васильків знову переходить до козацьких рук. Відроджується тут, правдоподібно, й сотенний уряд; принаймні 1653-го року патріярха Антіохійського Макарія й Павла Алепського, що їхали до Москви, зустрічав і надводив у Василькові сотник з своїми козаками. Подаємо цей цікавий уривок, що взагалі описує тогочасний Васильків.
„Мы проѣхали четвертую милю, и бывъ встрѣчены сотникомь съ 50 всадниками, прибыли къ городу, називаемому Василико (Васильків), коему дѣйствительно приличествуетъ такое имя (себ-то „царський", на думку автора), ибо онъ великъ, крѣпокъ и составляетъ не одинъ, а три большіе города съ цитаделями и укрѣпленіями, одинъ внутри другого на вершинѣ неприступной горы. Но всѣ они пусты, потому-что два года тому назадъ появилась моровая язва и истребила ихъ жителей. Насъ встрѣтили за городомъ священники и народъ съ хоругвями, поднялись съ нами къ самому высокому мѣсту города и привели насъ въ благолѣпную церковь во внутри третьей крѣпости, во имя св. Антонія и Ѳеодосія Великихъ, то єсть, двухъ святыхъ земли козацкой".
Оскільки міська монастирська адміністрація ніколи не виявляла бажання ділитись своїми повноваженнями з військовими, ймовірно було прийнято рішення про будівництво козацької залоги з північно-східного краю Васильківської фортеці за межами міста. Сама місцевість, схили та пагорби сприяли будівництву козацьких валів.
 |
| Козацький вал позначено фіолетово-червоним кольором |
Фортифікаційні споруди, які зводилися в місті в козацькі часи, будувалися в умовах більш досконалого рівня військової техніки й тактики, ніж укріплення кінця Х – початку ХІ ст.
Поява в ХІV ст. артилерії, а особливо винахід у ХV ст. чавунного ядра значною мірою вплинуло на зовнішній вигляд середньовічних фортець. Вогнепальна зброя могла завдавати навіть кам'яним укріпленням значних ушкоджень, тому оборонні укріплення стали будувати так, щоб, по-перше, при наступальному вогню артилерії нападників відкривалась якомога менша її поверхня, а по-друге, щоб на самих укріпленнях фортеці можна було розмістити артилерію її захисників, аби протидіяти артилерії ворога. Замість кам'яних стін, що руйнувалися під обстрілом артилерії, значно раціональніше було споруджувати земляні вали, в яких снаряди просто застрягали. Саме тому фортифікаційні укріплення Васильківського козацького містечка були оточені земляним валом.
До наших днів рештки Козацьких валів висотою від 2 до 4 метрів збереглися лише у східній частині Василькова. Хоча вони й до нашого часу археологічно недосліджені, їхні залишки надають можливість уявити всю грандіозність фортифікаційної лінії даної епохи.
Отже, збережені рештки валів козацького часу дають нам можливість зробити їхню реконструкцію. Висота валів складає: з тильної сторони 3м, з фронтальної, враховуючи залишки неглибокого рову, – 5 м; сучасна ширина валу в основі сягає близько 8м, на поверхні – 1,5м; нахил з фронтальної сторони 60 градусів, з тильної 45 градусів. До речі, різний кут нахилу фронтальної та тильної сторін є яскравою особливістю Козацьких валів у порівнянні з валами дитинця та посаду, де він був майже однаковим.
 |
| Козацька залога (військовий гарнізон).(Інсталяція) Переяслав-Хмельницький Музей національної культури і побуту |
Враховуючи відносно молодий вік Козацьких валів, у порівнянні з валами дитинця та посаду, можна стверджувати, що за більш ніж чотири століття вони не зазнали суттєвих змін у своїх розмірах. Це дає нам підстави вважати, що початкові розміри були такими: висота валу з тильної сторони близько 4 м, з фронтальної – до 8 м. Нахили схилів, очевидно, теж суттєво не змінилися: початковий нахил фронтальної сторони сягав 45 градусів, тильної 60 градусів. Ширина основи валу доходила до 8 метрів, а верхньої частини – не більше двох метрів.
Через збереженість валу лише у його північно-західній частині важко стверджувати чи повсюди перед ним проходив рів. Зокрема, у збереженій частині його ширина становить близько 6 м, а з фронтальної сторони валу близько 1,5 м. Кут нахилу 90 градусів. Враховуючи ці факти можна зробити висновок, що початкова ширина рову становила 6–7 м, глибина – 2 м. З фронтальної сторони нахил схилу рову складав близько 45 градусів, з протилежної – 90 градусів.
Як бачимо, місто під цей час велике й, очевидячки, людне. Згадку про те, що місто ніби-то порожнє, приймати серйозно не можна, вважаючи на дальшу згадку, що зустрічало Макарія духівництво з народом. Очевидно, хоч пошесть і спустошила місто, але далеко не цілком.Людність ця належить, очевидно, Київо-Печерській Лаврі; принаймні наступного року 1654-го, зараз по прилученню до Москви, Лавра дістає потвердження від царя Олексія Михайловича на це місто (11 серпня). Можливо, з цього часу й припиняє своє існування й Васильківська сотня.
 |
| Частина козацького валу (вулиця Княжа, м. Васильків) |
Вищенаведений опис міста дає також підстави казати про його велике значіння для краю. Це місто дуже велике (власне три міста), добре укріплене, і, на авторову думку, заслуговує на назву царського, як він розуміє назву Василькова. Укріплення його великі й міцні, що надає Василькову чималого воєнного значіння. Про міцний укріплений замок згадує також і Андрій Целларій (у Київському палатинаті) 1659-го року, в свойому описі Польщі. І не дурно тому підчас завзятих воєн 1650— 60-х років Васильків має чимале значіння і привертає увагу супротивників. Так, наступаючи на Київ 1658 р., Виговський посилає у серпні здобувати Васильків полковника Гоголя з левенцями; це дуже стурбувало київських міщан 2). У жовтні цього року проти війська Виговського, що стояло у Василькові, вирушив з Київа князь Юрій Борятинський з російським військом та й розбив Костянтина Виговського з козаками й татарами. Але після відходу Борятинського, Васильків зайняв Данило Виговський з козаками і почав силоміць забирати собі у військо людність як міста, так і сусідніх сіл.
Наступного року, відступаючи з Лівобережжя, польське військо на чолі з обозним Андрієм Потоцьким спиняється у Василькові, але, не втримавшись там, відступає до Білої Церкви. Намагається захопити Васильків згодом і Дорошенко, він посилає сюди „5 знаменъ казаковъ, щоб від Київа на-Білу Церкву „дороги отнять и проѣзду не было".
Це значіння Василькова, як опірного пункту, тривало проте не довго.Разуразні зачіпки з польським військом і напади, що робить на них залога цього міста, намічає нарешті необхідність знищити його. А тому 1671-го року полковник Пиво-Запольський здобув місто, зруйнував і дуже понищив околичну людність. А тимчасом місто тоді було чимале. У реєстрі маєтків Київо-Печерського манастиря від 1682 р., що їх дістав від польського короля Йосип Шумлянський, епіскоп Львівський в 1673 і 1682 р ., згадано й місто Васильків, власне місто з фортецею і передмістям, 3 церкви, 906 дворів, дворець манастирський (з нього виходило 4 плуги), 5 млинів (2 млини по 4 кола, 1— 2 кола; про два не зазначено), ступи й валюші. А все це „запустѣло от того времени, какъ Пиво полковникъ Васильковъ разорилъ и людей побилъ“.
Правда, що-до кількості дворів є великий сумнів, чи правдива показана цифра. Гадаємо, що оскільки оригінал не зберігся й друкувалося цей документ з копії, цю цифру можна пояснити помилкою копіїста. У копії стоїть ЦО дворів (906), в оригіналі-ж, можливо, було 4 0 (96); літери 4 і Ц в тодішній транскрипції досить подібні; через це копіїсти могли помилкою одну літеру замінити на иншу.
 |
| Козацький вал (1977 р. 25 березня. Фото М.І.Жарких. Негатека, № A240-30) |
1686-го року Васильків остаточно перейшов до Гетьманщини (згодом він належить до сотні Київської. Чималою мірою, окрім бажання придбати таке колись укріплене місто, мусіли грати ролю в цьому приєднанню ті постійні заяви та обстоювання його, як манастирського міста, манастирського добра, з яким Лавра ні за що не хотіла розставатися, або залишити його на той бік кордону.
Перейшов він, звичайно, досить спустошений, але, в кожному разі, не остільки, як згадує тогочасний опис його, 1687 року: „Васильковъ нынѣ пустъ, жителей никого нѣтъ“ 2). Це мусило бути досить сильно прибільшено; тим більше, що в тому-ж самому описі трохи далі згадано деякі подробиці, що суперечать цьому. А саме: на р. Стугні є гребля й міст, на якому збирають мостовщину на підданого Київо-Печерської Лаври Максима Риндаря (орендар?). На нього-ж збирається й сіно з Васильківських сіножатей. Він-же заводить також під Васильковом селітряні майдани „и работнихъ людей нынѣ на томъ майданѣ сорокъ человѣкъ". Очевидно,, рештки людности в ці часи, зараз-же по переході Василькова остаточно до Гетьманщини, ще мусили бути; вони могли давати робітників на промислові заклади, дають погребельні збори (мостовщикові) і т. і.
Принаджував Васильків у ці часи і селян та козаків, що були не від того, щоб там оселитися й, можливо, знову відновити тут сотенне правління, яке було на початку Хмельниччини. Так, напр., 1694-го року Палій прохав у гетьмана Мазепи: коли той не може дати йому допомоги, то нехай хоч дозволить перейти з своїм військом до Гетьманщини у Васильків або Трипілля („абы рачилъ милосердно южъ позволить мнѣ зъ тимъ людомъ рушитись и сѣсти в Триполъѣ албо Васильковѣ, якіе обоѣ запустѣлые суть мѣста“, зазначаючи, що в противному разі йому доведеться передатися на бік Туреччини) .
Бере участь Васильків у цих роках і в військовій боротьбі. Можна думати, що не минули його наскоки Орлика з Туреччини, — не дурно там згадуються деякі греблі, що залишилися пусті ще від „татарского нахожденія (тоесть Орликовщини)". Бере активну участь у цій боротьбі і Васильківська людність, про що свідчать численні списки полонених обивателів Василькова6); стоїть він також на сторожі всієї української людности, як певний опорний пункт, посилаючи розвідувачів до Польщі й на південь, збираючи певні відомості про можливий напад ворогів — турків і татар.
Нове інтенсивніше залюднення Василькова припадає вже на самий кінець XVII і початок XVIII ст. В ці часи тут ставиться форпост, з ’являється певна охорона, починають селитися мешканці. Печерська Лавра всіма силами намагається тут збільшити кількість своїх підданих, надто після 1720 року, коли вона дістає підтвердження на володіння цим містом від Петра 1-го, і дістає більше певности для дальшої своєї експлоатації цих дібр. Щоб притягти людність, вона роздає їм у користування земельні наділи іноді в чималій кількості (буває, правда для пізніших часів, понад 40 днів на господаря), а так само сіножаті та ліси. Вважаючи на це, людність починає тут швидко збільшуватися. Хоч головна колонізація припадає, можна думати, на 1710— 20 роки, але й в 1740— 50 вона проводиться досить інтенсивно, що видно з того, що ще в 1766 р. мало не половина всієї людности вважається за зайшлу, яка прийшла саме якихось років 10— 20 тому. Впливає на цю колонізацію й те значіння, яке набуває Васильків у ці часи, — значіння як торговельного, так і адміністраційного, прикордонного, митного, торговельного та військового пункту. Рівночасно міцні укріплення його запевнюють людності спокійне життя. А укріплення міста ми бачимо, напр., 1737-го року, коли після того, як генерал Кейт оглянув прикордонну лінію, починають укріпляти м. Васильків. Власне вже 1735 р. за наказом контр-адмірала Неплюєва вжито було певних заходів на випадок війни з Туреччиною. Було полагоджено всі маяки, рогатки й курені у Васильківській дистанції, а так само поставлено в багатьох місцях нові.
Але 1737 року цю працю поведено інтенсивніше і, зокрема, головну увагу було звернено на укріплення самого Василькова. Було полагоджено вали, палісади, брами, то-що. Дійшло до того навіть, що людність, що жила за цими укріпленнями, почали за наказом київської влади переселяти трохи не силою в межі міста на випадок наступу ворожого війська, причому поля і городи їх, а почасти й худоба, лишалися по-за містом.
Укріплення 1737— 8 років були такі поважні, що викликали певну увагу і у поляків; польські газети зазначали: „miasteczko Wasylków także wałem i inną obroną zmacniająw. Хоч з другого боку таке значіння Василькова і наявність форпостів у звязку з пізнішим закриттям кордону (про це далі) призводили иноді до незавдоволення місцевої людности і вона часом утікає до Польщі. Так, 1732 р., мешканці Василькова скаржилися, що їх не пропускають у Польщу і з Польщі до них, а тому вони не мають де покупити збіжжя й сіна для коней того війська, що його розквартировано в них, і т. і.. Мешканці у цьому випадку загрожують навіть розійтися, і, як бачимо далі, справді розходяться. Але на взаємовідносинах мешканців з адміністрацією та на переходах людности ми спинимося в інших місцях. Тепер ми хочемо спинитися трохи на самій людності Василькова XVIII ст., оскільки це нам дозволяють матеріяли.
Місто Васильків лежить, як вже згадано, по-над р. Стугною і р. Здоровкою в горяній місцевості. Ще протягом цілого XVIII ст. ми бачимо певні ознаки його як опірного пункту, хоч воєнне значіння його зникає від початків цього століття.
Немає коментарів:
Дописати коментар