 |
| Частина Монастирського валу, що зберіглась біля Соборного кладовища |
В середині XIV ст. Васильків, правдоподібно, ще існує і переходить разом з цілою Київщиною під владу Литовської держави. Але подальша доля його неясна; знаємо лиш те, що він переходить у XVI століття як порожнє, незаселене урочище. Правдоподібно, головна причина цього були татарські напади на Київщину, зокрема Менглі-Гераєве спустошення 1482 р., що по
винно було неодмінно захопити й Васильків і знищити його остаточно,— коли тут до цього часу й існувала ще якась людність. Гадаємо, що саме тепер, після спустошення міста, могла висунути претензію на цю місцевість і легко її захопити, як мало кому цікаву пустелю, Лавра, спираючись, можливо, на давню грамоту кн. Андрія Юрієвича, — коли тільки така існувала. Принаймні 1499-го року ця місцевість вже належить Лаврі. Міста вже тут немає, але назва лишилася; а саме, цього року Лаврський архімандрит Філарет віддає певні ґрунта „в земляхъ Василковскихъ" пані Настасі Чижевичевій з синами; за це та зобов’язується платити 5 відер меду щорічно.
В середині XVI ст., отже, Васильків як місто не існує. Ревізії українських замків 1545— 1552 р. згадують про нього, як про порожнє, так само і в реєстрі поборовому 1571-го року Васильків названо порожнім селищем.
 |
| Ареал відтворення Лаврою фортифікаційних укріплень Васильківської фортеці |
На ці часи, очевидячки, припадає нове залюднення Василькова. Печерський манастир, що в цей час має не аби-яку вагу, скориставшися з своїх прав на цю місцевість, — незалежно від того, чи вони були справедливі, чи ні, — починає, мабуть, наприкінці 1570-х рок)в, будувати тут „на городище надъ р. Стугною, именуемомъ Василево" замок і осаджувати місто. Згодом, 1586-го року він звертається до короля Стефана Баторія і, повідомляючи про ці свої колонізаційні заходи, скеровані „к великому убезпеченію оть непріятеля поганства Татаръ", прохає підтвердити його право на це місто і надати мешканцям його, що вже оселилися, так і тим, що оселятимуться, магдебургію. Може бути, що саме під цей час і зфальшовано (коли тільки її справді фальшовано) грамоту князя Андрія Юріевича, щоб виправдати свої вимоги та надати підставу для підтвердження. В кожному разі в цю добу, коли, по-перше, взагалі помічалася тенденція роздавати пустині привилеї на них, — щоб притягнути людність, а по-друге також досить часто з ’являються фальшовані надання, напр., шляхті, грамота ця уваги до себе не привернула, і король, не розглядаючи дійсних прав монастиря, видав йому 28 березня 1586 року підтвердження. В ньому надавалося місту магдебурзьке право, визволено його з юрисдикції королівських урядників, „абы через войта, бурмистра, радець и иншихъ урядниковъ, въ томъ мѣстѣ уставленныхъ, тое право Майдеборское во всемъ порядку справовано и держано было“ . Місту було дозволено мати два ярмарки на рік і щотижневі торги; так само дозволено мешканцям вільно гнати горілку, мед, пиво, то-що, і вільно ними шинкувати. Трохи згодом, 1624-го року, цього привилея підтвердив і король).
 |
| Фрагмент Монастирського валу (1977 р. 25 березня. Фото М.І.Жарких. Негатека, № A240-22.) |
Треба зараз-же зазначити, що магдебурзьке право у Василькові ні тоді, а тим більше пізніш, значіння фактично не мало. Війта призначав манастир, а судово-адміністраційні функції навіть у ці часи були, правдоподібно, в руках уповноважених монастиря, управителів, городничих. Такого управителя, напр., можна бачити 1635 року в особі отця Макарія Гончаковського, що пожертвував тоді на відновлення Десятинної церкви в Київі чималу як на той час суму — ЗО злотих *).
Отже, як ми сказали, новий Васильків, очевидно, повстає знов десь на прикінці 1570-х років. Яблоновський датує його появу 1586-им роком, коли ми бачимо грамоту на його короля Стефана Баторія. Гадаємо, що це не зовсім так. Прохання Київо-Печерського манастиря говорить виразно про збудований вже замок, а так само про людність, що осіла в цьому місці; не дурно й король, даючи магдебургію, відзначає мешканців, як тих, що вже осіли, так і тих, що осідатимуть. Тому, гадаємо, можна з певністю припустити, що Васильків почав залюднюватися до 1586-го року й пізніше 1571-го ,— себ-то десь наприкінці 1570-х, або на самому початку 1580-х років.
 |
| Макет фортифікації Монастирського валу |
Найбільш давньою формою дерев'яної фортеці була огорожа з вертикально вкопаних і загострених догори колод. Такі стіни завершували укріплення, що складалися з валу та рову з водою. Поява вогнепальної зброї наприкінці 14 століття, особливо артилерії, викликала необхідність зміни конструкції фортець. Стіни їх почали набиратися з поставлених упритул зрубів — «городен», що заповнюються землею та камінням, а надалі перейшли до влаштування стін «тарасами», при якому дві поздовжньо рубані стіни з'єднувалися з певним кроком поперечними стінами. Утворюючі кліті заповнювалися землею та камінням. По вершині стін йшов бойовий хід. Багатовіковий досвід будівництва фортець передавався з покоління до покоління. Такої конструкції була і Васильківська фортеця. Дерев'яні будівлі не дійшли до наших днів, але частина стародавнього валу збереглася — його можна побачити поруч з Соборним кладовищем, яке примикає до валу і завдяки якому цей фрагмент фортифікації зберігся до наших днів.
Новоосаджене місто стало швидко зростати. Впливало на це значною мірою те, що мешканці мали такий-сякий захист у замкові, а замків на той час у цьому районі було обмаль: тільки в Київі, Білій Церкві й Корсуні. А втім, у 1590-х роках і трохи згодом побудовано ще низку замочків, як от у Фастові, Мотовилівці, Дідові і т. и.
Замок у Василькові був чималий, добре укріплений, з міцним тином-гостроколом; це давало певний відносний захист для міщан. Вже наприкінці XV I ст. Васильків оточений тином, а в ньому стоїть замок, як згадує про нього Еріх Лясота. В X V I ст. місто було мабуть ще більш укріплене, це, а так само, можливо, певні слободи та привилеї приваблювали колоністів.
І, хоч взагалі в ці часи людність охоче тікає у монастирські маєтки, до Василькова тікає вона найлюбіше, не тільки з сусідніх маєтків, але й з далеких; наприклад, з Волини, з маєтків кн. Корецьких, Заславських та инших.
Вже на початку 1590-х років місто було, безперечно, чимале й притягало апетити сусідів. Не дурно намагається забрати його собі Данило Хребтович, писар земський Слонімський, брат архімандрита Мелетія Хребтовича, подавши 26 лютого 1593-го року скаргу до суду гродського Луцького, називаючи місто серед маєтностей, які ніби-то відкупив і викупив небіжчик архімандрит. Але успіху його спроба не мала, бо вже 24-го квітня того-ж роїку всі маєтки Печерського манастиря відібрано від мітрополіта Рогози, що тимчасом захопив їх собі, і віддано новому архімандритові Нікіфурові. В описові передачі згадано „monastyrze miasteczko, zamek і miasto Wasylów nad rzeką Stuhną“.
З наступником H. Typa, Єлісеєм Плетенецьким, повстали суперечки у київських міщан. Року 1618 міщани скаржилися, що Плетенецький з капітулою самовільно влаштовує ярмарки на Печерську. Підвозячи з дібр манастирських (Василькова, Дідова, Пухова) мед та горілку і розіклавшися під самим Київом, вони шинкують ними, завдаючи цим великої шкоди міщанам м. Київа. Очевидячки, вже в ці часи життя Василькова цілком встановилося і те значіння торговельно-промислового центру, яке ми спостерегаємо у Василькові у XVIII ст., починало позначатися й на початку XVII в. Що-ж до досить безцеремонної тактики монастиря, то це було в ті часи явище природне.
Має значіння тепер Васильків також і як один з останніх на півдні культурних хліборобських пунктів. За ним далі на південь вже починалися степи, де важко було діставати харч; через це, їдучи до степу, запасалися тут звичайно хлібом, то-що.
Править також Васильків (поруч з Фастовом і Білою Церквою)5) під цей час за стоянку для польських військ. Звідси вони виступають у степи або доглядають за країною. Нагадаймо хоч-би, що 1625 року, після Куруківської поразки, Конєцпольський поставив залогу у 15 тисяч жовнірів, що мали стежити за виконанням мирових умов, розташувавши їх у Василькові, Трипіллі, Оржиці, Стайках і Києві.
Через Васильків-же йшов шлях як на Київ (напр., ним їхали патріярх Макарій з Петром Алепським 1653 р.), так і на степ у Запоріжжя (через Васильків проїздив, напр. 1594, Еріх Лясота, їдучи на Запоріжжя)8). Рівно-ж через Васильків (на Білу Церкву) йшов торговельний шлях, як і за давніх князівських часів.
Немає коментарів:
Дописати коментар