Зазвичай на території посаду жили ремісники та торговці. Тут розміщувалися ремісничі слобідки та торжища. Посад під час ворожих набігів, як правило, знищувався повністю – якщо не ворогом, то пожежею, тому його населення рятувалося в дитинці. Якщо ворог приходив несподівано, а ворота фортеці квапливо зачиняли, то населення посаду гинуло. В Київській Русі посад мав назву поділ (оскільки розташовувався нижче дитинця, котрий будували, як правило, на горі), кінець (оскільки за посадом закінчувався давньоруський град). Назва посад в письмових джерелах закріплюється в ХІІ – ХІІІ ст.
У забудові давньоруського міста поряд з величними князівськими палацами та багатими дворами бояр і купців, розміщеними у дитинці, на території посаду розташовувались невеликі садиби з одноповерховими, дво- і трикамерними будиночками простого люду. Звичайно, існували і більші та багатші будинки середніх прошарків населення – заможних ремісників, торговців тощо. У Київській Русі житло за структурою поділялося на три основні групи: однокамерний зруб або кліть (основна житлова частина); двокамерний зруб, що складається з більшого, наближеного до квадрату приміщення з піччю і меншого – сіней; трикамерний зруб, який складається з хати, сіней і кліті, що згодом отримала в Україні назву: дві хати через сіни.
Вал та рів.
Переважна більшість дослідників вважають, що будівництво фортифікаційних споруд Васи-
 |
| Вид на вал посаду з валу дитинця |
 |
| Залишки валу Васильєвського посаду вздовж вулиці Головачова місто Васильків |
Цікаво, що будівники не могли повністю покладатися на заповнення цих ровів лише атмосферними водами, але існували і спеціальні криниці в стінах крайнього напільного валу, що живили водою рукотворні рови.
Одна із цих криниць, криниця преподобного Феодосія, в дещо оновленому вигляді збереглася і до наших часів. За нашими припущеннями, глибина рову посаду дорівнювала 2–3 м.
Дослідник Василевського посаду М.П. Кучера стверджує, що його площа дорівнювала 160 га. За підрахунками П.П. Толочка площа Васильєва у ХІІ–ХІІІ ст. (включаючи дитинець і посад) становила більше 130 га при загальному фонді міської площі в Київській Русі вказаного періоду 3600–3650 га. На думку вченого, град Володимира за площею, а отже за чисельністю населення, входив до першої групи міст у Київській Русі. Василев за територією поступався лише Києву (360–380 га), Чернігову (250 га), Галичу (250 га), Новгороду (150 га), Володимиру-на-Клязьмі (200 га). Він був більшим від княжих міст Переяслава (100 га), Смоленська (70 га) та міста, заснованого княгинею Ольгою Вишгорода (близько 80 га) [63,197]. Але, на жаль, Васильєв, котрий у ХІІ–ХІІІ ст. за чисельністю населення у Київській Русі посідав шосту сходинку, так і не став центром князівства, тобто княжим містом.
Внутрішня конструкція валу Василевського посаду принципово відрізняється від валів дитинця. В його конструкції ми вже не бачимо складних величезних конструкцій із сирцевої кладки ( цегли у клітях), підсипки та інших елементів фортифікаційного зодчества, котрі були притаманними Василевському дитинцю та іншим фортифікаційним спорудам, які зводилися в ті часи на Русі.
Беручи до уваги проведені археологічні дослідження, можна стверджувати, що вал посаду, на відміну від валу дитинця, не мав підсипки (фундаменту). Цю відмінність ми можемо пояснити тим, що при зведенні валу посаду не використовувалася сирцева цегла (плінфа), бо процес її виготовлення був надзвичайно трудомістким та потребував значних людських ресурсів.
На основі археологічних досліджень залишків валів Василевського посаду та інших міст Київської Русі, спробуємо відтворити його внутрішню конструкцію та встановити його первісні розміри. Нині зовнішня висота валів посаду досягає 5 метрів прикрутизні 45 градусів і ширині основи у деяких місцях близько 20 м. Відтворення первісних розмірів валу посаду полегшує те, що у його профілі "чітко простежується два ряди гнилих зрубів з дубового дерева". Враховуючи особливості будівництва земляних фортифікаційних споруд такого типу, без застосування сирцевої кладки, а також аналогічні будови києво-руського часу, можна припустити, що кут нахилу схилів (фронтального та тилового) складав близько 60 градусів, тобто був дуже крутим.
Зруби посаду зводилися таким чином, що колоди при їх скріпленні "в обло" виступали на 35–40 см. Якщо ширина зрубу одного ряду зрубів дорівнювала 3 метрам, вся ширина конструкції понад 4 м, а у валу Василевського посаду чітко простежуються два ряди зрубів, не скріплених між собою, отже вся ширина його дерев'яної основи складала близько 8,5 м.
Досить складно встановити початкову висоту валу посаду. Для її встановлення нами була врахована його сучасна максимальна висота (5м), визначена вище поперечна ширина зрубної конструкції (8,5м) та нахил схилів 60 градусів. Врахувавши тисячолітні зсуви ґрунту, ми отримали максимальну висоту валу Василевського посаду в 7 м, ширину: в основі – 16 м та на вершині – 12 метрів.
 |
| Рештки деревени в місцях розкопу вала посаду X-XIII ст. по вулиці Головачова |
Внутрішній простір зрубів посаду заповнювався добре втрамбованою глиною. З неї насипали також вершину та схили валу. Ознайомлюючись зі звітами археологічних досліджень, присвячених досліджуваній нами темі, ми побачили, що ширина зрубів у ширині валу не була сталою. Так, Ю.М. Малєєв, досліджуючи вал Василевського посаду, встановив два типи зрубів, ширина яких поперек валу складала від 3,2 до 3,4 м. Один із попередників Ю.М. Малєєва академік Б.А. Рибаков, що досліджував вал Василевського посаду в 60-ті рр. ХХ ст. у випадковому поперечному розрізі дослідив його конструкцію. Як відзначав дослідник, зруби у валах Василевського посаду були засипані глиною на різну висоту: два сусідніх зруби засипались майже до верху, а третій – тільки наполовину. Так створювалась система 1–2–1–2 і т.д., в результаті чого напівзасипані зруби були баштами з внутрішнім перекриттям і одночасно приміщенням для воїнів, а здвоєні глухі зруби являли собою опори для них.
На відміну від Б.А. Рибакова, під час обстеження валу Василевського посаду на початку 70-х років ХХ ст. М.П. Кучера виявив у другому з півдня розриві валу свіжі зрізи на обох кінцях [42,186]. У профілі чітко простежувалися два ряди гнилих зрубів з дубового дерева. Ширина кожного зрубу поперек валу становила 3 м. Зруби Василевського посаду, так само як і дитинця, були заповнені лесом (глиною). Зрубні конструкції валу Васильєвського посаду тягнулися суцільною лінією тадосягали вершини валу.
Оборонні стіни.
У нас немає сумнівів, що на валу Васильєвського дитинця, так само як і посаду були зведені захисні дерев'яні стіни. Необхідно вказати на те, що жодних елементів стіни посаду чи дитинця на сьогоднішній день не збереглося. Тому, беручи до уваги внутрішню конструкцію валу посаду та відносно невелику його висоту, спробуємо реконструювати їхній вигляд.
Вважаємо, що наземна частина оборонної стіни посаду мало в чому відрізнялася від стіни дитинця й у місцях, де вал дитинця прилягав до валу посаду, його оборонна стіна була продовженням засипаної глиною зрубної конструкції стіни дитинця. Це в свою чергу, зважаючи на невелику висоту валу посаду, сприяло міцності стіни. Очевидно, що оборонні стіни Васильєвського посаду складалися з горизонтально лежачих колод і були підкріплені розташованими на відповідних відстанях короткими поперечними стінами.
Проте, зважаючи на те, що Васильєв кінця Х– початку ХІ ст. був найбільшим фортифікаційним пунктом на річці Стугна, ми зробимо припущення, що на верхній частині дерев'яних стін посаду, так само як і дитинця, були зведені спеціальні конструкції – заборола.
Зважаючи на загальну довжину валів Василевського посаду 4,6–5,2 км, найімовірніше для його оборони використовувалися й наземні дерев'яні укріплення у вигляді гостроколу, без оборонних башт. На жаль, залишків наземних дерев'яних фортифікаційних конструкцій укріплень руських міст, котрі були побудовані до ХІІІ ст., не збереглося майже ніде.
Таким чином, є підстави вважати, що дерев'яний гострокіл, яким захищали територію у VIII–X ст,. продовжували широко використовувати й пізніше – у Х–ХІІІ ст. Очевидно, що саме гострокіл згадується в руських літописах під терміном "столпие", наприклад,
" монастырь оградиша столпъемь". Крім цього, напевно, гострококіл згадується і під назвою "тына".
Не дивлячись на те, що від давніх гостроколів до нашого часу збереглись у кращому випадку тільки нижні частини "кольев", можна припустити, що завдяки своїй простоті, зовнішній вигляд цих конструкцій може бути досить точно встановлений на підставі етнографічних паралелей.
Справа в тому, що навіть на початку ХХ ст. в українських та російських селах інколи будували огорожі у вигляді гостроколу із загострених зверху колод, котрі були майже повністю ідентичні давньоруському гостроколу.
Нелегко встановити висоту дерев'яних стін Васильєвського посаду. Якщо взяти до уваги, що стіна мала заборола, то можна припустити, що висота дерев'яної стіни посаду сягала не більше 4 метрів. Таким чином, висота фортифікаційних споруд посаду, включаючи рів, вал посаду й дерев'яну оборонну стіну, складала близько 13–14 метрів.
В'їзні брами (ворота).
Встановити де саме знаходилися в домонгольську добу в'їзні брами посаду досить складно. Шлях на Білгород, дорога до місцевої пристані вела безпосередньо з території дитинця. Ймовірно, ворота посаду йшли паралельно до воріт дитинця. Так, Печерські ворота посаду, розташовані на відстані близько 250 м від валу дитинця знаходилися на сучасному перехресті вулиць Соборної, Головачова та Республіканської. Інший в'їзд, власне з фронтальної сторони посаду, розташовувався у південно-східному валу посаду паралельно до воріт дитинця на відстані близько 150 метрів від останніх.
 |
| Приватна забудова на місці де вал посаду розрізає вулиця Соборна. Ймовірне місце розташування в'їзної брами |
Автори книги «Фортифікаційні споруди Василькова кінця X-XVIII століть» у своїх дослідженнях в’їзних брам на територію городища Васильєв прив’язуються до місць де знаходились в’їзні брами більш пізнього періоду. Але ми вважаємо, що на територію посаду X-XIII сторіччя вели брами розташовані в місцях де проходять сучасні вулиці, що розрізають рештки валу посаду, а саме:
1. Перехрестя вулиць Соборної та Грушевського
2. Перехрестя вулиць Соборної та Головачова
3. Перехрестя вулиць Головачова та Хохрякова
4. Західний в’їзд до посаду по вулиці Антонія і Феодосія біля каплиці Феодосія Печерського
 |
| Рештки валу посаду на перехресті вулиць Хохрякова та Головачова. Ймовірне місце в'їзної брами |
На нашу думку, в'їзди до посаду мало в чому відрізнялися один від одного та за розмірами були однаковими з в'їзними брамами дитинця. Так само як і в Василевському дитинці, проїзди до посаду були укріплені дерев'яними зрубами, котрі утримували земляний насип валу від зсуву. Зруби воріт Василевського посаду мали прямокутну форму. Очевидно, їх ширина складала 5–8 метрів. Ширина воріт близько 3 метрів, висота 4–5 метрів. Довжина проїзду, без сумніву, дорівнювала поперечній ширині валу, тобто 16 метрів. Висота в'їзного зрубу воріт посаду включала в себе висоту валу посаду (7 метрів) та висоту наземних дерев'яних оборонних конструкцій (4 м), тобто більше 11 метрів. Якщо врахувати висоту даху в'їзного зрубу, то цілком можливо, що вона складала 11,5 – 12 метрів.
Цілком ймовірно, що в'їзні зруби повністю повторювали конструкцію дитинця, тобто складалися з трьох ярусів. Першого – самого в'їзду, другого – механізму для піднімання грат, третього – сторожової вежі.
В домонгольську добу місто Васильєв було не тільки неприступною фортецею та найбільшим фортифікаційним пунктом Стугнянської оборонної лінії, а й одним із найбільших міст Київської Русі, здатним витримати довготривалу облогу будь-якого ворога, надійно захищаючи південні рубежі давньоруської держави на підступах до столиці Києва. І лише роз'єднаність, часті міжусобні війни зробили державу слабкою і вразливою.
У північно-східній частині Василевського посаду, згідно з нашими припущеннями, 1030 року майбутній славетний ігумен Києво-Печерського монастиря Феодосій Печерський, після повернення з Курська викопав власноруч печеру, подвизався 1032 року, і тільки вже після цього вирушив до Києва, де оселився в печері Ан-тонія Печерського.
 |
| Вхід до печери на території приватної забудови поруч з каплицею Преподобного Феодосія Печерського |
Тяжкі наслідки чекали на Русь у середині XIII століття від монголо-татарських орд. У 1240 р. ними було зруйноване і місто Васильків1. Монголо-татарська руйнація завдала непоправної шкоди васильківській землі.
Відтоді Васильків занепав.
Немає коментарів:
Дописати коментар