Багато історичних джерел називають фортифікації різних епох, що в розрізі історичної доцільності мали відношення до формування міста Василькова, як опорного пункту, одним і тим самим терміном “Замок”.
Але ми вважаємо що це помилка. Тому на цій сторінці спробуємо розібратись, що саме варто називати васильківською Фортецею, дитинцем, посадом, а що Замком.
Тим більшою помилкою є називати залишки фортифікаційних укрівлень літописного міста Васильєва Змієвими валами.
 |
Васильківська фортеця |
Ландшафт Васильківщини був сформований в епоху Льодовикового періоду, коли під час танення льодові глиби прорізали урочища, русла сучасних річок, а також утворювались провалля.
Саме унікальність ландшафту вплинула на рішення князя Володимира будувати тут один з найбільших форпостів Київської руси.
 |
| Урвище на городищі літописного міста Васильєва (1977 р. 25 березня. Фото М.І.Жарких. Негатека, № A240-16.) |
Через місто Васильків протікають три річки: Здоровка, Васильківка та Стугна. Перші дві течуть з півночі на південь впадають в Стугну, яка тече з заходу на схід та впадає у Дніпро. Річка Васильківка у X сторіччі була як і Стугна судноплавною. В місті де Васильківка впадала в Стугну створювалась заплава. Це створювало велику перешкоду для кочовиків, які намагались атакувати Васильєв.
З північного та східного краю своїми рогами в річку Васильківку з заходу та в річку Стугну зі сходу, заходили Васильківські пагорби. З часом на цих пагорбах будуть побудовані фортечні стіни. Але на самому початку Володимир обирає невеличкий мис, який омивала тогочасна Стугна, і будує там свою резиденцію. Зараз це місце нам відоме, як Княжий дитинець.
 |
Детинець |
Дитинець або "днешній град" – центральна, найдавніша, укріплена частина міста на Русі. Здебільшого він займав площу в кілька гектарів. Назва дитинець походить від давньоруського слова "девать", "деть", тобто
заховати. В давнину під час нападу ворогів на території дитинця русичі ховали дітей, жінок, людей похилого віку, майно. Як правило, дитинець споруджували на
зручних для оборони місцях (річках, пагорбах) і оточували ровами, валами, мурами з баштами і брамами. У
дитинці розміщувалися князівські та боярські двори, будинки військових осіб та духовенства, міські собори.
Навколо дитинця розташовувалися квартали ремісників та торговців, так званий посад. Замість терміну "дитинець" з XIV століття стали вживати термін "кремль",що з татарської перекладається як фортеця.
 |
| Територія Васильківського детинця під час археологічних досліджень |
Основна частина Василевського дитинця являє собою ділянку з рівною поверхнею розміром понад 150х80 метрів (очевидно, наприкінці Х століття вона була дещо більшою) на вершині мису (знаходиться ця рівна ділянка площею близько 1 гектара на території колишнього інфекційного відділення дитячої лікарні).
Зі сходу мис межує з плато, а з інших боків оточений заболоченою в давнину заплавою річки Стугна та її лівої притоки річки Васильківка. Очевидно, саме тут знаходилися первісні поселення, на місці котрих й виникло місто. З напільного боку до цього майданчика прилягали споруджені на краю дитинця вали, які замикали оборонне кільце навколо нього розміром 225х220 метрів . Враховуючи земляні зсуви та забудову, що проводилася протягом багатьох століть, можна стверджувати, що на кінець Х століття площа Васильківського дитинця складала від 5,5 до 6 гектарів, що лише на третину менше площі дитинця в стольному граді Києві.
На території Васильєвського дитинця, очевидно за часів Володимира Великого було збудовано двоповерховий княжий палац, багаті будинки місцевих бояр, а в 996 році Преображенську церкву, найімовірніше тут розташовувалися приміщення княжих дружинників, а також невеличкі приміщення ремісників та челяді, які обслуговували княжий двір та боярські хороми. Головною магістраллю була дорога, що стелилася від брам дитинця до посаду. Вулиці та майдани дитинця вимощувалися своєрідними тротуарами з дерев'яних колод або плетених з лози гатей.
 |
| Вал Васильєвського дитинця |
Очевидно, у південно-західній частині вал дитинця проходив вздовж сучасної вулиці Івана Франка до провулку Соборного. Далі вал повертав на схід за собором Антонія та Феодосія до сучасного дитячого садка № 12, перед комбінатом комунальних послуг повертав на захід до вулиці Івана Франка де прилягав до плато.
Основна частина укріплень дитинця споруджувалася на краях природних пагорбів, що робило їх ще вищими та більш недоступними, крім того, надавало можливість створювати ще глибші рови перед земляними фортифікаціями. У південно-західній частині дитинця, в межах надзаплавної тераси річки Стугна, оборонні укріплення утворювалися шляхом вертикального зрізу природних схилів, котрі укріплювалися сирцевою кладкою. У північно-східній частині вал будувався на порівняно рівній території, з меншим використанням особливостей природного ландшафту, шляхом будівництва складної конструкції за допомогою ручної праці.
За нашими підрахунками, загальна довжина валу Василевського дитинця складала від 980 до 1000 метрів.
На жаль, до наших днів збереглося лише 300 метрів валу Васильєвського дитинця, що знаходяться в північно-східній частині дитинця (за собором Антонія та Феодосія, в приватних житлових забудовах по вулиці Соборній та території 12 дитсадка). Тобто, до наших днів дійшла частина валу, який будувався шляхом насипу, а не шляхом вертикального зрізу пагорбів, та для будівництва якого найбільше використовувалася людська праця.
 |
| Залишки фортефікаційного рва дитинця в межах приватної забудови з боку сучасного ДНЗ №12 |
Рів.
Надзвичайно важливою складовою фортифікації Василевського дитинця був рів, що проходив за фронтальною стороною валу. Через археологічну недослідженість оборонного рову дитинця, в основу нашого дослідження ми поклали візуальне обстеження, котре було неабияк ускладнене, з одного боку – густою забудовою території дитинця, внаслідок чого переважна частина рову була засипана, з іншого боку – сповзанням валу впродовж тисячі років, що також призвело до його руйнування. На нашу думку, рів розпочинався в південній частині, потім повертав праворуч уздовж річки Васильківка, де через рів був прокладений міст, потім з півночі на схід (найбільш збережена частина валу дитинця за собором Антонія і Феодосія) та вздовж валу зі сходу на південь. Фрагментарно рів зберігся в південно-східній частині валу дитинця (сучасна територія дитячого садка № 12). Нині його ширина становить близько 9 метрів, глибина 12,5м, нахил рову складав 45 градусів.
 |
| Макет фортефіувційних укріплень часів Київської руси |
Міські дерев'яні стіни.
Вали, рови та підрізка природних схилів являли собою не всі види оборонних
споруд давньоруських міст. Хоча в письмових джерелах, зокрема літописах, вали і рови згадуються під терміном "гребля", як важливий елемент укріплень городищ, стає зрозумілим, що крім цього існували й інші наземні оборонні споруди, це – перш за все, міські стіни.
Переважна більшість давньоруських міст аж до ХІІІ століття були зведені не з каменю, а з дерева.
Про те, що міські стіни в давній Русі були дерев'яними вказує переважна більшість письмових джерел. Хоча, як правило, в літописах не уточнюється, з якого матеріалу зводили міські стіни, в них чітко простежується, що найбільш вживаним терміном для визначення будівництва граду було " срубить город", іноді слово "рубить" заміняли словами: "заложить", "окладать", "обложить".
На дерев'яну конструкцію наземних фортифікаційних споруд вказують також згадані в літописах не поодинокі знищення міст від пожеж при нападах і облогах. Матеріал для будівництва оборонних стін для Василевського дитинця знаходився у навколишніх лісах.
Дерев'яні укріплення давньої Русі поділялися на тинові та вінчасті: перші складалися з палісаду з бійницями чи з банкетом; інші – з вертикально скріплених колод. Не підлягає сумніву той факт, що у Василевському дитинці використовувалися вінчасті дерев'яні оборонні стіни. Найпоширеніший тип давньоруських дерев'яних стін це двоярусний зруб з двосхилим дахом.
На першому ярусі були отвори для бійниць, з яких велася стрільба на далеку відстань, з другого ярусу, що був ширший ніж перший, найефективніше обстрілювали підніжжя укріплення. Товщина вінчастих дерев'яних стін Василевського дитинця складала 2–6 м, що було цілком достатньо для розміщення лучників; метальні машини зазвичай розміщувалися в баштах.
Башти у давнину називалися вежами, стовпами, кострами (від слова castrum – замок), стрільницями; термін "башта" вперше зустрічається в сказаннях Курбського і саме з цього часу (XVI ст.) стає загальновживаним у літописах. Башти будувалися, як правило, квадратними (в літописах – "рубились на 4 стены"), обов'язково вищими ніж оборонна стіна, їхня висота коливалася від 6 до 13,5 метрів. У жодного з дослідників, котрі займалися військово-інженерним мистецтвом давньоруського періоду, не викликає сумнівів, що на дитинці існували складні зрубні конструкції міських стін.
 |
| Південний схил плато Васильківського дитинця та колишній оборонний рів (Теперішня вулиця І. Франко) |
Враховуючи глибину рову 5–8 м, валу 10–12 м, міських дерев'яних стін від 10 до 12 м, загальна висота оборонних фортифікаційних укріплень (рову, валу та дерев'яних стін) Василевського дитинця складала від 15 до 32 метрів, а там, де розташовувалися башти – від 27 до 34 метрів. За таких умов вони були одними з найбільш неприступних на території Київської Русі.
В'їзні ворота.
Надзвичайно важливою складовою фортифікаційних укріплень Василевського дитинця
були ворота ( "в'їзні брами"). В давньоруський період ворота міст будувалися в найзручніших для в'їзду-виїзду місцях, що безперечно враховувалося будівельниками і при подальшому плануванні міських доріг. Висунемо припущення, що на місці давньоруських воріт і сьогодні проходить якась дорога сучасної міської вулиці. У письмових джерелах неодноразово відзначається величезна роль воріт в обороні міста, але, на жаль, їхня конструкція ніде при цьому не описується.
Тому для їхнього опису ми використали сучасні реконструкції давньоруських в'їзних воріт.
 |
| В'їзна брама (реконструкція в парку "Київська русь") |
До Василевського дитинця вело троє воріт:
1) Південні ворота, або Василевський тракт, котрі вели у Юріїв (Білу Церкву) та через Галицьке князівство до країн Західної Європи. Вони знаходилися на перехресті сучасних вулиць Соборної та Івана Франка, поблизу офісного приміщення комбінату комунальних послуг Васильківської міської ради;
2) шлях на Київ та Білгород. Сучасний провулок Соборний. Єдині з трьох воріт Василевського дитинця, що вели не в посад, а безпосередньо виходили за межі давньоруського Василева до пристані, що знаходилася на річці Васильківка;
3) шлях на Київ , сучасна вулиця Соборна по дорозі у село Велика Бугаївка, відразу за собором Антонія та Феодосія на відстані 125 метрів від Південних воріт.
(Ймовірно брама на Київському шляху з’явилася пізніше. Після того як навколо Дитинця виріс посад. І були побуловані фортифікаційні укріплення валів навколо нього.)
Місця, де знаходилися брами Василевського дитинця залишаються й досі недослідженими.
 |
| Вхід на Васильківський дитинець (сучасний провулок Соборний) |
Там, де свого часу знаходилися дерев'яні в'їзні ворота, що вели до Василльєва, залишилися лише проїзди у валах. Вони розташовані на рівні території Васильєвського дитинця. З цілковитою впевненістю можна стверджувати, що проїзди були оздоблені дерев'яними зрубами, що з обох боків межували з сирцевою кладкою та глиною, котрою були заповнені дерев'яні зруби, які захищали проїзд від зсувів. Дерев'яні зруби широко застосовувалися для будівництва фортифікаційних конструкцій як у середині валу, так, найімовірніше, і в наземних конструкціях.
Мости.
Ще одним важливим елементом комунікації та фортифікації Василевського дитинця був міст, зведений перед міськими воротами, через річку Васильківка, яка в межах мосту, зважаючи на досліджений нами рельєф, у ті часи могла мати ширину близько 50 метрів та глибину до 10 метрів. Ймовірно, саме під цим мостом сховався Володимир від печенігів 996 року. Напевно, на річці Васильківка поблизу воріт дитинця існувала пристань, де зупиняв свої човни Володимир Великий, подолавши шлях із Києва до Василева по Дніпру, Стугні, Васильківці до Василевської пристані. Підтвердженням існування пристані на річці Васильківка можуть бути свідчення старожилів про те, що у 70-х роках ХХ ст. місцевими жителями тут було знайдено давньоруський якір. Пристань, ймовірно, знаходилася неподалік від перехрестя теперішніх вулиць Антонія та Феодосія й провулку Соборного.
 |
| Місток через річку Васильківку на тому місті де у 996 році князь Володимир врятувався від смерті та дав обітницю збудувати у Васльєві церкву |
Зважаючи на ширину тогочасної річки Стугна та методологію будівництва мостів в давньоруську добу, ми можемо зробити висновок, що мосту через річку Стугна у Васильєві не існувало. Як припускають дослідники, підйомних мостів на Русі не було. Вважаємо, що у Василеві, як і в інших руських містах, при необхідності "переметували" мости, або ж відсікали, а згодом знову мостили (відновлювали).
Немає коментарів:
Дописати коментар