Німецько-фашистська окупація міста Василькова


Опис подій
що відбувалися у місті Василькові
у період німецько-фашистської окупації
1941 - 1943 років


Головними подіями на початку війни для нашої країни були: відступ військ Червоної армії, швидке захоплення фашистами величезних територій і великої кількості військової техніки, велика кількість полонених; нальоти фашистської авіації та жах бомбардувань. Люди, слухаючи звернення Інформбюро, не могли не згадувати офіційну військову доктрину, що «якщо завтра війна», то ми будемо воювати «малою кров'ю» та «на чужій землі». Невідповідності між пропагандистськими гаслами та реальною дійсністю були надто великими.
Початок війни


Через місто Васильків у напрямку Києва тяглися колони відступаючих військ разом з жителями, що рятувались від війни. Але ще на початку війни у місті Василькові з'явилися групи диверсантів. Переодягнені у цивільну форму або у форму червоноармійців, чудово спілкуючись російською чи українською мовою, вони влаштовували провокації, сіяли паніку, розклеюючи та роздаючи листівки, із закликами здаватися німецько-фашистським військам, бити комуністів, кидати колгоспи тощо. На північній околиці Василькова знаходився військовий аеродром, а перед війною в місті була відкрита військова школа авіамеханіків — ВВАШМ. Знищення цих об'єктів, очевидно, було першочерговим завданням для німців. Але вже за кілька днів після початку війни всі літаки з аеродрому були перекинуті до села Мала Бугаївка, а склади з пальним та боєприпасами були підірвані. Перед відступом на міському млині були відчинені склади з борошном і місцеві жителі розібрали всі запаси борошна по домівках. Також під час відступу було влаштовано підпали у центральній частині міста.
Частина житлового будинку вціліла після бомбардування 1941 року

Німецька авіація бомбила Васильків у 1941 році перед тим, як окупаційні війська увійшли до міста. Бомби падали на територію 4-го шкірзаводу в центрі міста було зруйновано кілька будівель, в основному по вулиці Соборній. Прямим попаданням знищено міську аптеку. На тому місці, де зараз стоїть ресторан «Консул», було пошкоджено пам'ятник Леніну. Тоді ж була пошкоджена будівля, в якій до війни була Васильківська школа №1, бомба малої ваги зруйнувала стіну одного з класів на другому поверсі. Під час бомбардування було частково зруйновано будинок на вулиці Декабристів 7-А. У частині будівлі яка вціліла після бомбардування і сьогодні живуть люди. Про страшні події того часу нагадуює розплавлена цегла, яка залишилася в лівій частині будівлі.


Васильківська авіашкола — ВВАШМ

Травень 1941 року. Територія ВВАШМ. Внизу курсантська їдальня, навчально-виробнича майстерня та склади

Як тільки почалася війна, одразу було оголошено мобілізацію.Кількість рот збільшилася з чотирьох до восьми, що дало змогу навчити вдвічі більше курсантів, ніж до війни. Заняття курсантів було організовано таким чином: одна група тиждень навчалася, а інша — тиждень брала участь у бойових діях. Курсантів відправляли на аеродроми розташовані у напрямку Вінниці, там вони допомагали укомплектовувати літаки для бойових вильотів. Крім допомоги на аеродромах курсанти брали участь у патрулюванні. Наші патрульні поступалися німецьким, бо ті були на мотоциклах. Коли німецькі війська підійшли до Гребінок, було віддано наказ про евакуацію фабрик та заводів. Це стосувалося й авіашколи.
22 червня 1941 року. Особовий склад ВВАШМ прямує на збір по тривозі.

Станція Васильків-2 працювала на повну силу. Усі заводи Василькова були евакуйовані. Хто хотів - теж міг виїхати. Але багато хто вважав, що війна не затягнеться надовго, і тому залишилися. У місті з-поміж рот авіашколи дві було залишено на допомогу стрілецькому полку, який прибув із північного Кавказу. Це були здебільшого ті, хто ні присягу не встиг скласти, ні зброю отримати, ні навіть у військову форму переодягнутися. Їм наказали окопатися та тримати оборону. Майже всі вони загинули. Ті, що вижили або потрапили в полон, або пішли в партизани. 

Розповідає Сергій Іванович Блінов:
Это было в году1955, летом. На пустыре заросшем травой\тысячелистник ...клевер и прочее.На  его углу был засыпанный окоп серповидной формы. Однажды мы начали исследовать окоп.
Раскопали и нашли брезентовые пулемётные ленты и кучу гильз. Если сказать, что ведра четыре то это было мало, все было просто усеяно гильзами, а также два или три черепа и кости. От забора палисадника нашего дома вдоль дороги на Киев до окопа было метров 30, но не более 50м. Дело было после обеда под вечер и свои находки мы спрятали у подъезда под кустами. Чтобы утром продолжить раскопки, но вмешался случай... 
В то время туалетов в нашем доме не было и он находился за домом в огородах "скворечник". Так вот, рано утром, часов 5...6, одна из жительниц нашего дома срочно решила воспользоваться услугами "скворечника", но только вышла из дома и под кустами наткнулась на наши находки. И не дошла.... Утром по этому поводу наш отец провел с нами жесткое воспитательное мероприятие. В результате куда делись наши находки я не помню...но окоп засыпали и строго сказали, чтобы мы там не лазили иначе- дословно: «задница будет бита!». 
В то время спустя 10 лет после окончания войны таких разных находок было множество и им не передавали особого значения.
Торжественно хоронить останки наших бойцов начали после выступления по радио писателя С. Смирнова о героях Брестской крепости. Каждое воскресенье были эти передачи по 45 минут и все ждали их. Можно сказать он публично первый по центральному радио озвучил героизм нашего народа … и начал поиск забытых героев.

Васильків під час окупації

Перед тим, як німці увійшли до Василькова, вночі з гармат була обстріляна територія міської лікарні, хворих до обстрілу місцеві розібрали по хатах.
Одна із старих лікарняних будівель.

За переказами, німці Васильків окупували тихо. Основні бої точилися на підступах до міста і навколо залізничної станції Васильків (1 смт Калинівка) 
Окупаційна адміністрація розташовувалась за адресою: вул. Рози Люксембург, №1. В приміщенні дитячого будинку влаштувався гебітскоммісаріат.
Ймовірно, про що ніхто не згадує, почалось наведення порядку в місті. Оскільки відступаючі, червоноармійці підпалили та знищили всі стратегічні об’єкти, що знаходились на території міста Василькова, а також було дозволено грабувати та нищити підприємства в місті(щоб не досталось ворогу). Але тим не менш через деякий час місто почало оживати. Німецька адміністрація призначила своїх керівників на існуючи в місті підприємства. І люди, оскільки треба було жити далі, пішли на роботу. Так само і в поліцаї люди йшли, оскільки на той момент це здавалось звичайною роботою.
За переказами, розквартировані в районі Западинки німецькі солдати, за для власного комфорту, переносили чавунні ванни з колишніх квартир радянських офіцерів розташованих на території військового містечка.
Німці ходили по хатах збирали молоко і курячі яйця. В районі сучасного базару був відкритий пункт прийому молока.
В той саме час в будинку за адресою Декабристів №7 розташувалось і почало працювати гестапо ҐЕСТА́ПО (нім. Gestapo, скорочено від Geheime Staatspolizei – таємна державна поліція).
Між 7 липня та 26 вересня розгорталася битва за Київ. Поранених бійців вермахту лікували у Василькові. За для цього в казармах Васильківської школи авіамеханіків був влаштований шпиталь. На місці сучасного плацу поруч з казармами з’явилось німецьке кладовище.

«Єврейське питання» у Василькові.

“Остаточне вирішення єврейського питання” – політика уряду Третього рейху щодо єврейського населення, що мала за мету “очищення Європи від євреїв” шляхом їх тотального винищення. Відповідно до нацистської расової ідеології “остаточне вирішення” стало піком антисемітизму в роки Другої світової війни. Слід уточнити, що єврейське та арійське (німецьке) питання були не лише основою на якій трималась уся нацистська ідеологія, а й ідейним фундаментом для існування Третього рейху.
Перекази з цього приводу різняться. Так  Микола Петрович Хворостенко згадував, що під час окупації до його тітки переїхали знайомі євреї з Києва. Які абсолютно не ховались і вільно пересувались по Василькову. Також є декілька свідчень про те що по місту були розклеєні листівки з пропозицією до єврейського населення: « Всім хто бажає виїхати до Палестини прохання з’явитись з речами на майданчик біля залізничної станції Васильків 2 в призначений день та час»
Також за переказами всіх хто тоді відгукнувся на оголошення вивезли в Київ у Бабій яр та розстріляли.
Насправді сьогодні існує лише один документально підтверджений випадок знищення євреїв у місті Василькові за час окупації. Більш детально читайте у статті: «Таємниця братської могили»
У книзі Круглова Олександра Йосиповича «Знищення єврейського населення України у 1941–1944 роках. Хроніка подій» є згадка про те, що 3 вересня 1941 року загін зондеркоманди 4-А розстріляв у місті Василькові Київської області 106 євреїв.
За переказами мешканців, що перебували в місті під час окупації наприкінці серпня 1941 року васильківських євреїв почали збирати в одному з павільйонів критого ринку. І коли зібрали всіх, кого вдалось знайти, вивезли на вантажівках до Покровського яру і там розстріляли.
пам’ятний знак знищеним в роки окупації мешканцям Васильківщини Єврейської національності.


Після того, як Радянські війська відступили від Києва, німці через Васильків переганяли колони військовополонених червоноармійців. За переказами, мешканцям як Василькова так і прилеглих сіл вдалось визволити багато полонених. Жінки вмовляли конвоїрів відпустити їх чоловіків або родичів, скоріш за все намагались підкупити або виміняти на якісь коштовні речі. Те що полонених відпускали, можна пояснити тим, що німці не знали, що робити з такою кількістю полонених. 
Колона полонених червоноармійців
Під час війни окупаційна влада відновила роботу васильківських підприємств. Працювали такі підприємства: шкірзаводи № 4, 5, 9, завод «Транспортер» та Млин. Вся продукція вивозилась до фашистської Німеччини. 
Годинник на фасаді будівлі старого млина
Неподалік колгоспного ринку в районі вулиці Сількорівської знаходився пункт прийому молокопродуктів, куди місцеві жителі зносили молоко. Німці дуже цінували молокопродукти, тож збирали його у мешканців. А сироватку, що залишилася від переробки, роздавали.

Лікарня

Лікарняні корпуси до війни розташовувалися на території колишньої другої терапії на вулиці Героїв Небесної сотні. Деякі старожили й сьогодні називають цю вулицю Лікарняною.
Корпуса старої лікарні

Чимало поранених червоноармійців забрали до себе місцеві жителі, назвавши їх родичами. Але багато тяжко поранених залишалося на лікарняних ліжках. Медики змінювали їхній одяг на цивільний та виписували медичні картки з діагнозом, який підтверджував, що поранення не бойові, а отримані в побуті. Дуже допомогли, ризикуючи власним життям та життям своїх рідних, лікарі та медичні сестри.
Лікар Канахович Філімон Григорович з дружиною Антоніною Макарівною

Коли фашисти окупували місто, то, звільняючи лікарню для потреб, вирізали всіх поранених червоноармійців. Трупи їх були скинуті в рови та канави там само, на території лікарні. 

Швидше за все для цих потреб було звільнено і міське пологове відділення.
Підпільниця Шевченка Ганна Павлівна

(Випадок описаний підпільницею Ганною Шевченко - не логічний тому може відноситись до радянської пропаганди і не мати нічого спільного з тим що відбувалось на справді)

Жителька нашого міста, колишня підпільниця – О.П.Шевченко, розповідала, як стала свідком жахливої ​​картини, ховаючись у чагарниках по дорозі на Бугаївку: 
— Був ранній ранок, я почула гуркіт машин. Сховавшись за деревами, побачила, як зупинилися три вантажні машини. З них вийшли поліцаї та німці, почали виштовхувати з кузовів жінок у білому одязі, на руках із немовлятами. Це були породіллі з пологового будинку. Мати штовхали автоматами до яру. Дітей фашисти забирали, били головками об автомобільні шини та кидали у яр. Матерів розстрілювали. Одна з жінок вчепилася фашисту в горло. Але підбігли двоє і закололи її багнетами. Вбивши всіх жінок та дітей, нелюди поїхали. 

22 червня 1941 р. бомбардували Київ. Але захопити столицю відразу, як було заплановано, ворогові не вдалося.Бої за місто тривали 2 місяці, тоді виникла загроза оточення наших військ, і за наказом Ставки Верховного Головнокомандування 19 вересня Київ залишили наші війська. Поки йшли кровопролитні бої за Київ, поранені фашисти заліковували свої рани у Василькові. Багато хто з них тут і помирав. Сьогодні нам відомо, що фашисти лікували своїх поранених не лише у старій лікарні, а й у шпиталі, який було влаштовано в одній із будівель льотної школи ВВАШМ. У шпиталі скоріш за все лікували німецьких офіцерів. 
Казармений корпус(тильна сторона будівлі)

Ймовірно в підвальному приміщенні "німецького шпиталю" було приміщення де у полонених брали кров для переливання пораненим.
За переказами після звільнення Василькова у цьому підвалі знайшли кімнати де на стінах були прощальні написи тих кого там тримали.
 У будівлі філії Васильківської школи №2 (вулиця Шевченка, 36) знаходився медичний заклад де мед.огляд проходили молоді люди перед відправкою на роботу до Німеччини. 
Будинок по вулиці Шевченка, 36 (сучасна філія Васильківської школи №2)


Розстріли

За непідтвердженою інформацією, на початку окупації Василькова, до міста приїзжав головний лікар чи то німецького війська чи то Німеччини, який зробив зауваження та припис німецьким солдатам: «Припинити чинити розстріли в межах міста оскільки це погіршує санітарно-епідемічну ситуацію. Було запропоновано визначити та відвести за для цього спеціальні місця в локаціях за межами міста». Так з’явилися місця розстрілів у Васильківських ярах
Іноді жителі вулиці Петровського, що йшли рано-вранці на базар дорогою через Покровське кладовище, ставали мимовільними свідками розстрілів у яру за цвинтарем.У цьому яру під час окупації було знищено безліч людей. Сьогодні на місці яру стоять будинки, і лише невелика його частина все ще залишається не забудованою.
Частина яру, що лишилася біля Покровського кладовища


Дзюбенко Анатолій Павлович
Мешканець міста Василькова Дзюбенко Анатолій Павлович розповідав, що в глибокому яру, який знаходився з лівого боку на виїзді з міста Василькова у бік Білої церкви, фашисти підривали полонених просто на снарядах.
Уламки снарядів знайдені у глибокому яру

Ковалевський яр (місце розстрілів)

На єврейському цвинтарі стоїть пам'ятник жертвам фашизму. 
У зв’язку з тим що існує розбіжність в свідченнях та переказах, а на момент початку дослідження нами цього питання, живі свідки утворення цього поховання вже були відсутні, неможна остаточно стверджувати хто саме похований під цим пам’ятником.
Пам'ятник на Єврейському кладовищі

Так за переказами, після звільнення Василькова, члени Васильківського осередку комсомольської організації, зібрали рештки та тіла розстріляних в Ковалівському яру червоноармійців та перепоховали на тому місці де зараз стоїть пам’ятник на Єврейському кладовищі.
В той саме час існує свідчення голови Єврейської громади міста Василькова, Якова Ісеровича Тамаркіна
Коли мій батько Ісер Тамаркін повернувся після війни до дому, друзі та знайомі йому розповіли страшні історії про знищення та звірства по відношенню до євреїв. Також Ісер Тамаркін дізнався де закопані тіла розстріляних євреїв. Група однодумців що утворилась в результаті цього дослідження перепоховали рештки розстріляних євреїв (з Покровського яру) на старому Єврейському кладовищі. На тому кладовищі, що знаходилось на території сучасного військового училища в місті Василькові. 
Саме у зв’язку з розширенням території військового навчального закладу в 50-х роках минулого сторіччя, міська влада запропонувала перенести єврейські поховання на нове місце за межами міста Василькова. Що не змогли перенести було знищено. Орієнтовно в ті часи і відбулось перепоховання рештків на новому Єврейському кладовищі.
Ймовірно з причини того що рештки розстріляних євреїв були підхоронені до вже існуючого поховання, тогочасний секретар райкома вимагав замінити табличку з призвищами загиблих євреїв на табличку з написом «Здесь похоронены жертвы фашизма».
Меморіальна дошка на пам'ятнику на Єврейському кладовищі в місті Василькові



Табори військовополонених

В офіційних документах немає підтвердження того, що у місті були концтабори. Також місто Васильків відсутнє в переліку міст, в яких були табори смерті, електронної бази даних «Книга пам'яті України». Тому місця утримання бранців ми називаємо таборами військовополонених. Одним із таких місць була територія школи передмістя Піски, де утримували полонених офіцерів Червоної армії, доля яких і досі залишається невідомою. Найбільшим у місті табором військовополонених був міський млин (мукомольня). Там переважно перебували полонені солдати.
Фасад будівлі старого млина
Є підстави вважати, що й інші місця, де тримали полонених. Так до наших днів дійшла історія про вісім розстріляних дівчат, членів диверсійної групи партизанського загону Ковпака. Яких після арешту чи то в Києві, чи то неподалік Києва привезли до Василькова і помістили у будівлі колишньої інфекційної лікарні.

Дівчата вночі втекли, але за залізничним переїздом у Калинівці їх наздогнали, повернули назад та розстріляли. Їхні тіла цілий день пролежали на подвір'ї лікарні, і лише вночі мешканцям вдалося їх перенести на Микільський цвинтар, що знаходився неподалік, та поховати. На жаль, відоме ім'я лише однієї з дівчат – Аня. Вже після війни на її могилу приїжджали родичі, але через банальну недбалість, зв'язок з ними було втрачено і жодних даних не залишилося.
Будівля в якій був влаштований гебітс комісаріат (сучасна КЗ КОР "Васильківська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів")
В будівлі дитячого будинку на вулиці Рози Люксембург німці влаштували Гебітскомісаріат, в підвалі якого тримали заарештованих порушників режиму. Як розповідають старожили, гестапо у Василькові знаходилося у будинку №7 на вулиці Декабристів (так вулиця називається зараз, довоєнна назва невідома). Мешканці цей будинок обходили стороною, бо ніхто не хотів опинитися там же, а потрапити до лап гестапо міг будь-хто.
Німецькі грати на будинку у якому під час оккупації було гестапо


Підпілля

Якщо ми говоримо саме про підпілля, яке діяло в місті Василькові під час окупації то не те щоб це питання було мало досліджено просто за всі часи на цьому питанні утворилось стільки нашарувань радянської пропаганди та інших чинників, що до правди майже не можливо докопатись. А коли на щось натикаєшся то виникає доволі багато питань стосовно того, як це взагалі було можливо в окупованому місті?
В офіційних історичних джерелах говориться про те, що під час окупації в місті Василькові активно діяло підпілля. 
Влітку 1942 року серед військовополонених, які працювали на млині, виникла підпільна група. До її складу входили Д. Ф. Сумароков, К. Т. Єременко,І. Д. Дубинін та ін. Вони залучили в організацію місцевих жителів. Через деякий час активними підпільниками стали Г. П. Шевченко, М. І. Статін, М. С. Козаков, Г. С. Пономарьов. Навесні 1943 року підпільна організація налічувала понад 60 чоловік. 
Детальніше про діяльність підпільної організації читайте на СТОРІНЦІ
Партизани та підпілля. Зустріч 1981 рік
Місто Васильків


З тих, кому вдалося врятуватися, почало формуватися партизанське підпілля. У Гебітскомісаріаті на третьому поверсі знаходився склад зброї. Серед обслуговуючого персоналу у німців працювала жінка на прізвище Креховець. Їй вдалося увійти в довіру до фашистського керівництва. Вона вільно розмовляла німецькою мовою і стверджувала, що вона німкеня. Жінка допомагала партизанського підпілля зброєю, діставала німецькі перепустки (Аусвайс (від нім. Ausweis)) та допомагала уникнути відправлення до Німеччини. Багато хто, не знаючи про це, страшенно її ненавидів. Коли місто було звільнено, Креховець заарештували і готові були розстріляти. Але розібравшись у всьому, її представили до нагороди.
07
Крехівець Лілія Павлівна
підпільниця

Остарбайтери

ОСТАРБАЙТЕРИ (нім. die Оstarbeiteren – "східні робітники") – таку назву (поряд із назвами "цивільні росіяни", "радянські росіяни") нацистські чиновники вживали щодо багатонац. групи цивільних робітників (не німців), вивезених з окупованих територій СРСР, які до 1939 входили до складу СРСР, чітко позначаючи таким чином їхнє відмінне від ін. іноз. робітників у Третьому райху соціально-правове становище. Робітники із Західної України (дистрикту "Галичина"), Зх. Білорусі, країн Прибалтики перебували в Райхові в ін. політ. ста- тусі.
      Більшість О. були доставлені на територію нацистської Німеччини та її союзників примусово. Третина О. працювала в сільс. госп-ві, 45 % – у пром-сті, причому в деяких галузях і на окремих підпр-вах відсоток робітників із СРСР був ще більшим: частка О. на підпр-вах видобувної пром-сті становила 60 %, на металургійних підпр-вах – 52, у хімічній пром-сті – 36, на буд-ві – 23, на транспорті – 52 %.
  Щоб відрізняти О. від ін. іноз. робітників, їх зобов'язали носити на верхньому одязі розпізнавальний знак "ОST", так само як робітники польс. національності з Генеральної губернії на одязі мали літеру "Р".

Перші остарбайтери їхали до Німеччини добровільно. Нацисти розгорнули широку агітаційну кампанію в розпал голодної зими, обіцяючи добровольцям гідну зарплату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині. На початках навіть проводили відбір за професіями — перевага надавалася чоловікам робітничих спеціальностей будівельник, металург, гірник, токар і зварювальник, також великим попитом користувались няні з числа дівчат і молодих жінок, які мали звільнити німецьких жінок від домашньої роботи, щоб стимулювати народжуваність.
Однак добровольців було недостатньо для вирішення кадрового дефіциту, тому з середини весни почалося примусове вивезення на роботу до Німеччини. Для цього поліція та солдати вермахту почали влаштовувати в окупованих містах і селах масові облави. 
Так мешканець міста Василькова Руденко Борис Пантелеймонович згадував, як переховувався в очереті на болоті під час облав. 
Мешканець міста Василькова та ветеран Великої Вітчизняної війни Биковський Петро Михайлович в розповіді про брата Володимира згадував, як його утримували в школі де проходили медогляд перед відправкою до німеччини, звідки він втік вистрибнувши з вікна на другому поверсі.


Визволення Василькова


Карта Київської наступальної операції

Місто Васильків було звільнено в ході Київської наступальної операції, метою якої було визволення Києва та створення передумов для визволення всієї Правобережної України. Гітлер вимагав від своїх генералів повернути Київ і перекидав до нього велику кількість резервних військ. Командувач фронту Н.В. Ватутін дав завдання третій гвардійський танковій армії в найкоротші терміни перекрити німецьким військам дорогу через Васильків.
 54, 55 та 56 гвардійські танкові бригади 7 гвардійського танкового корпусу, вели наступ із півночі, обходячи Київ із заходу, у напрямку Василькова і всі 3 отримали найменування «Васильківських». Паралельно діяв 6 гвардійський танковий корпус у складі 51, 52 та 53 гвардійських танкових бригад, які діяли у Фастівському напрямку та отримали найменування «Фастівських». Обидва танкові корпуси входили до складу 3 гвардійської танкової армії Павла Рибалка
Рибалко Павло Семенович
До кінця 6 листопада з'єднання 3-ї гвардійської танкової армії, переслідуючи ворога, просунули ще 30-40 км. 9 - й механізований корпус наблизився до села Плесецьке. 6 - й та 7 - й гвардійські танкові корпуси увійшли до зони Мотовилівка, Васільків. 91 - ша окрема танкова бригада розпочала битву на східній околиці Фастова.

Поява танків 7 - го гвардійського танкового корпусу на околиці Василькова була повним сюрпризом для ворога. Танки та мотострілки 54 - го та 53 - го гвардійських танкових та 23 - ї гвардійської мотострілецької бригади діяли рішуче, недаючі нацистам отямитися. Особливо відзначились танкові екіпажі старшого лейтенанта В. Удалова, лейтенантів М. Оскіна, В. Лесковського та Я.А. Іванова, які першими з’явилися на вулицях міста. Екіпаж лейтенанта В. Лесковського увірвався на аеродром противника, розташований на південь від міста. Два літаки намагалися злетіти, але наші тридцятьчетвірки наздогнали їх та протаранили. Загалом танкісти знищили 9 літаків та 12 захопили в справному стані. 
На південь від міста танкісти взводу лейтенанта М. Оскіна наздогнали велику колону транспортних засобів та коней. Понад сто нацистів були розчавлені гусеницями, близько тисячі підняли руки. Більше 150 транспортних засобів та 200 підвод було знищено.
В паніці нацисти залишили Васильків, не встигаючи підірвати та підпалити будівлі. На залізничній станції Васильків 2 наші танкісти перехопили поїзд з мирними мешканцями, яких нацисти повинні були відправити до Німеччини.

 До вечора 6 листопада Васільків було повністю звільнено від ворога, були захоплені великі склади з їжею та військовою амуніцією. 
За звільнення міста особовому складу 7-го гвардійського танкового корпусу була оголошена подяка Верховного головнокомандувача, а 54-й, 55-й, 56-й гвардійським танковим та 23-й гвардійський мотострілецький, бригадам було надане почесне звання Васильківських.
Наказпро присвоєння почесних найменувань


З мемуарів ветерана І.М. Мамонтова
 О восьмій годині ранку 3 листопада земля здригнулася від потужного вогню. Почався наступ військ 1 -го українського фронту, до якого також підключились легендарні “Катюші”.. Наш механізований батальйон кулеметників, в якому я брав участь, під прикриттям танків пішов в атаку. Танки Т-34, як лезом, різали довготривалу оборону німців. 6 листопада 1943 року місто Київ було звільнено. На аеродромі палали німецькі літаки,вибухали цистерни з пальним. По рації звучав голос командира, нашої 55 -ї гвардійської бригади Давіда Абрамовича Драгунського: “Не зупинятись, іти вперед!” Місто Васильків невеличке місто в Україні. Але як ми билися за нього! І нацисти відступили. 6 листопада наша бригада увійшла до міста. На узбіччі доріг, на тротуарах, біля будинків було багато людей. Звідки стільки людей у маленькому містечку? Як нам сказала одна жінка, в основному то були кияни. У Києві нацисти жорстоко поводилися з населенням, тому багато мешканців втекли з рідного міста. Під вечір, ми розмістилися в холодному двоповерховому будинку. Розпалили вогнище в  залізній печі, щоб зігрітись. Вранці з'явилася новина, що наша 55 -а бригада почала називатись Васильківською. Приїхав командувач 3 - ї гвардійської танкової армії, генерал -полковник, двічі герой Радянського Союзу Павло Степанович Рибалко. Він привітав нас з визволенням міста Василькова. За участь у цій операції мене було нагороджено орденом Вітчизняної війни 1 ступеню.

За переказами

- Відступ німецьких окупаційних військ відбувався через хутор Черкас, дорогою, яка нижче залізничної колії виходить зараз на трасу Київ- Одеса. Десь на тому відрізку їх і наздогнали радянські танки.
- В ніч з 6 на 7листопада в місті Васильків перебував командувач фронту Ватутін., який розглядав та розмірковував над шляхами що вели через місто для подальшого просування радянських військ.
-  Оскільки міст по якому проходила дорога через річку Стугна на Білу Церкву був  зруйнований, васильківці сильно переживали, чи зможуть радянські танки переїхати через Васильківську греблю, оскільки вона теж була в аварійному стані. 
Зруйнований підчас війни міст через річку Стугна, що знаходився нижче греблі  по якому раніше шла дорога в місто

Зі спогадів М.П. Хворостенко:
"Німці готувались до захисту Василькова на висотах вздовж нинішньої вулиці Декабристів. Навесні 1944 року ми з хлопцями грались в нашому саду у викопаних німцями окопах. В тих окопах було багато кинутих ящиків з набоями. Нацисти, боялись потрапити в оточення радянських військ, тому покинувши все терміново втекли з міста."


Після того як місто Васильків було звільнено від німецько-фашистської окупації. Васильківцям дозволили долучитись до заходів по ексгумації розстріляних під час окупації мешканців міста та району. Детальніше про це читайте в статті "Таємниця братської могили".

Наступного дня після жалобного мітингу та перепоховання, 22 грудня 1943 року о 17 годині у місті Василькові на площі біля клубу було виконано вирок Військово-Польового Суду над засудженими до страти через повішення зрадників Батьківщини: Бяликом Михайлом, Кричевцовим Петром, Яришем Миколою, Беньківським Євгеном за участь у звірячому винищенні мирних ні в чому невинних радянських людей — жінок, дітей, людей похилого віку, за відправку на каторгу до Німеччини тисяч мешканців міста Василькова та Васильківського району. Прізвище Жук, про якого згадували старожили, в матеріалах справи відсутнє.

Німецькі цвинтарі


Німецькі поховання є предметом окремого дослідження, ознайомитись з яким можна на сторінці Кладовища вермахту
 

Радянські військові поховання
Могила невідомого солдата парк «Берізки»

Ознайомитись з фотоальбомом радянських військових поховань можна за посиланням

   Точної інформації про загиблих під час окупації, а також під час відступу червоної армії у 1941 р. та звільнення Василькова у 1943 р., на жаль, немає. 

За переказами очевидців, у братську могилу, що знаходилась на місті теперішнього меморіалу Слави біля Васильківської школи № 2, після визволення міста ще деякий час продовжували підхоронювати знайдені рештки загиблих бійців. 
Бірка з альбому з фотографіями військових поховань


Місто ВАСИЛЬКІВ було Окуповано 31 липня 1941 року 
Звільнено 6 листопада 1943 року.

Матеріал підготовлений за сприяння старожилів міста Василькова: Нагули Марії Степанівни, Омельченка Петра Дмитровича, Руденка Бориса Пантелеймоновича, Биковського Петра Михайловича, Дзюбенка Анатолія Павловича, Петренко Ганни Павлівни, а також Блінова Сергія Івановича та голови організації ветеранів міста Василькова Агеєва Олександра Василійовича

Адміністрація сайту висловлює особливу подяку професору Хворостенко за надану ним інформаційну підтримку та поради під час збору інформації для створення даної сторінки.

Учасники Великої Вітчизняної війни, визволителі міста Василькова з керівниками міста та району в день 40-річчя Великої перемоги радянського народу
9 травня 1985 року



spacer

Немає коментарів:

Дописати коментар