Таємниця Братської могили

Покровський цвинтар. 

Тут у яру на східній околиці міста Василькова нацисти та їх посібники в період окупації 1941-1943 років знищували мешканців міста Василькова та Васильківського району. 

    Місто Васильків було звільнено від німецько-фашистських окупації 6 листопада 1943 року. 

21 грудня 1943 року під час ексгумації тіл загиблих, в яру біля Покровського кладовища, було відкрито доступ населення до розкопаних ям з жертвами фашистського терору. Сюди прийшли робітники, службовці установ та організацій, мешканці міста та сіл району, близькі та родичі загиблих, щоб засвідчити жахливі сліди злочинів фашистських загарбників. Люди ходили від ями до ями, щоб упізнати близьких та знайомих, з якими ще недавно ділили радість та смуток. Суворі, заплакані обличчя. Яр був наповнений трупами дітей, жінок, людей похилого віку, тілами червоноармійців. 

Частина Покровського яру

Скільки людей загинуло в яру біля Покровського цвинтаря точна інформація відсутня. На початку війни мешканці Василькова масово залишали місто, намагаючись переїхати в безпечніші регіони, щоб уникнути біди, яка стрімко просувалася із заходу в глиб країни. Але були й ті, хто вважав, що нічого страшного не станеться. Сьогодні майже не лишилося людей, які можуть щось розповісти про події, що відбувалися у місті під час німецько-фашистської окупації. Крім того, мешканці, які пережили окупацію, про ті часи намагалися взагалі ніколи не згадувати. Щоб зорієнтуватися та скласти картину подій, ми використовуємо свідчення тих, хто особисто знав мешканців, які перебували у Василькові під час окупації, аналізуємо публікації у тогочасній пресі та архівні документи. 

Панашенко Олена Василівна

З розповіді мешканки міста Василькова Панашенко Олени Василівни: «Коли почалася війна, мені було 8 років. Як розстрілювали людей я не бачила, але за переказами моєї знайомої Олександри Пустової десь наприкінці серпня – на початку вересня 1941 року на критому ринку що знаходився на старій торговій площі (це там де зараз стоїть будинок культури) почали з усього міста збирати жителів єврейської національності. У Олександри були сусіди євреї, дочку звали Віра. Вони з Олександрою були однокласницями, всі мешкали на вулиці Гоголя. На початку війни Віра поїхала із міста. А її батьки залишились і потрапили на критий ринок. Саме Олександра носила їжу своїм сусідам – батькам Віри, яких з іншими мешканцями закрили на ринку в дерев'яному павільйоні». Одного вересневого ранку всіх хто перебував у павільйоні критого ринку погрузили в машини та повезли по Володимирській вулиці в східному напрямку.     У книзі Круглова Олександра Йосиповича «Знищення єврейського населення України у 1941–1944 роках. Хроніка подій» є згадка про те, що 3 вересня 1941 року загін зондеркоманди 4-А розстріляв у місті Василькові Київської області 106 євреїв. 

Інша подруга Олени Василівни, Марія Урденко, яка на той час жила в районі сучасної вулиці Мічуріна, розповідала, що бачила, як везли людей під конвоєм на трьох машинах до Покровського цвинтаря, після чого трохи пізніше було чути постріли. Випадок із розстрілом євреїв не був поодиноким. Після звільнення Василькова у листопаді 1943 року відбувся Судовий процес у справі про звірства німецько-фашистських загарбників та їх посібників на території м. Василькова та Васильківського району в період їхньої тимчасової окупації. Підсудними у цій справі стали обвинувачені у злочинах, передбачених Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 19 квітня 1943 року., зрадники Батьківщини - колишній начальник Васильківської міської поліції Бялик Михайло Павлович, його заступник Кричевцов Петро Євстигнійович, начальник кущової поліції Васильківського району, Яриш Микола Йосипович та поліцай Беньківський Євген Євгенович. Під час слухання справи було оприлюднено подробиці діяльності підсудних у період німецько-фашистської окупації 1941 – 1943 років. Так підсудного Бялика було звинувачено в тому, що в жовтні 1941 року на посаді начальника Васильківської біржі праці він допоміг ворогам відправити в рабство до фашистської Німеччини 4600 громадян міста Василькова, а всього по району — близько 20 тисяч осіб. Крім того, він допомагав гестапо розстрілювати на Покровському цвинтарі жінок, дітей, людей похилого віку, а також 150 полонених червоноармійців. За свідченнями підсудних та свідків, суд встановив, що Бялик, працюючи начальником поліції м. Василькова, заарештував понад 200 радянських громадян, які були відправлені до Білоцерківського концтабору. Доля заарештованих залишилася невідомою. Підсудний Кричевцов підтвердив, що Бялик становив список на розстріл 10 осіб, яких під конвоєм відвели на Покровський цвинтар, де й розстріляли. Підсудний Кричевцов активно співпрацював з окупаційною владою, завзято виконував накази свого начальника Бялика, разом з іншими поліцаями та німецькими жандармами брав участь у розстрілах радянських людей на Покровському цвинтарі. Підсудний Яриш під час суду визнав, що у березні 1943 р. він повісив у селі Велика Вільшанка бригадира колгоспу Василя Капшука. Очолюючи каральну експедицію, грабував селян, вбивав ні в чому не винних людей. Він усіляко вислужувався перед гестапівцями. Коли жандармерія запропонувала йому заарештувати 7 людей із найближчих сіл, він заарештував удвічі більше. Усіх їх було страчено. Підсудний Беньковський добровільно пішов у поліцаї, знущався з заарештованих, бив жінок та дітей, які приносили ув'язненим передачі, допомагав вішати колгоспного бригадира Василя Капшука. Під час ексгумації в яру під Покровським цвинтарем було виявлено десятки ям. Присутні зазначали, що насамперед важко було бачити трупи дітей. Зітлілі тіла, черепа і кістки перебиті десятками куль, валялися абияк. Поруч із ямами, заповненими розстріляними жителями міста знаходилися ями з тілами розстріляних червоноармійців. Далі, за якихось десяток кроків, розташований інший ряд ям, із тілами циган, молдаван... 21 грудня 1943 року після того, як огляд було закінчено, трупи загиблих поклали в труни і під звуки жалобного маршу траурна процесія вирушила з цвинтаря до Братської могили,яму для якої вже підготували на підйомі біля школи№2, щоб взяти участь у жалобному мітингу-похованні загиблих.

Пам'ятник над братською могилою до реконструкції

Близько 2000 осіб були присутні на жалобному мітингу-похороні жертв фашистського терору. 

 Снігу не було – згадує Панашенко Олена Василівна. Погода була така сама, як зараз. Коли ми з подругами прийшли на жалібний мітинг, то побачили велику яму. Ховати ще не почали, але людей уже зібралося багато. Моя подруга Олена Розенберг запропонувала піти на Покровський цвинтар. Коли ми підійшли до яру, то мені здалося, що це поле бою, весь яр був усипаний тілами. Я на стільки була вражена, що не могла поворухнутися, навіть коли на мене пішов кінь, який вивозив підводу з рештками. Дякувати Богові, якась жінка побачила мене і висмикнула майже з-під коня. 

Колишня вулиця Лікарняна якою 21 грудня 1943 року їхали підводи з рештками загиблих до місця поховання

 Колона з підводами розтяглась від Покровського кладовища до Володимирської вулиці та далі по Соборній аж до самого місця поховання. Труни з перших возів вже опускали в могилу, а останні ще були на цвинтарі біля яру, де по трунах розкладали тіла загиблих. Довгий час меморіальний комплекс навпроти будівлі Васильківської школи №2 називали Братською могилою. Але жодної таблички чи згадки про те, що там поховано розстріляних мешканців міста Василькова ніколи не було. На пам'ятнику, встановленому над могилою після війни, було написано «Вічна слава Радянським та чехословацьким воїнам, які загинули у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками»

Сучасний вигляд Братської могили

Після реконструкції у 90-х роках минулого століття місце із масовим похованням почали називати Меморіалом Слави. З боку сучасної вулиці Героїв Небесної сотні під парканом стадіону "Кристал" на тому місці де колись вела дорога до Покровського яру, в липні 2021 року на передодні 80 річниці окупації Василькова німецько-фашистськими загарбниками, було встановлено пам’ятний знак знищеним в роки окупації мешканцям Васильківщини Єврейської національності.

пам’ятний знак знищеним в роки окупації мешканцям Васильківщини Єврейської національності.

Наступного дня після жалобного мітингу та перепоховання, 22 грудня о 17 годині у місті Василькові на площі біля клубу було виконано вирок Військово-Польового Суду над засудженими до страти через повішення зрадників Батьківщини: Бяликом Михайлом, Кричевцовим Петром, Яришем Миколою, Беньківським Євгеном за участь у звірячому винищенні мирних ні в чому невинних радянських людей — жінок, дітей, людей похилого віку, за відправку на каторгу до Німеччини тисяч мешканців міста Василькова та Васильківського району. Під час виконання Вироку Військово-Польового Суду на площі було понад тисячу осіб.

Оголошення про виконання вироку в газеті«Радянське життя»

    2 жовтня 1967 року у земельному суді у місті Дармштадт (ФРН) розпочався судовий процес над 11 колишніми членами зондеркоманди 4-а. Усі підсудні звинувачувалися в участі у масових та індивідуальних вбивствах близько 60 000 осіб: євреїв, комуністичних функціонерів, хворих та військовополонених у 1941 р. у тилу 6-ї німецької армії у містах Сокаль, Краків, Луцьк, Новоград-Волинський, Бердичів Радомишль, Біла Церква, Васильків, Іванків, Київ (Бабин Яр) та Харків. Одним із головних пунктів звинувачення були масові вбивства у Бабиному Яру. Процес тривав понад рік. Загалом було заслухано 175 свідків із різних країн. 29 листопада 1968 р. суд присяжних виніс вирок:

- Куно Кальссен - 15 років ув'язнення, 

- Адольф Янссен - 11 років, 

- Олександр Різле-4 роки, 

- Віктор Войтон-7 років, 

- Курт Ганс-6 років, 

- Крістіан Шульте-4 роки 6 міс., 

- троє виправдані за § 47 MStGB (виконував наказ) 

- щодо одного рішення відкладено (Август Хефнер), 

– один помер під час суду (Генріх Хун). 

Сергій Снігірьов, краєзнавець

 

Share: