1914 року розпочалася Перша світова війна, батька забрали на фронт, а мама залишилася сама з дітьми. На той час їх було п'ятеро.
Після Жовтневої революції батько повернувся з фронту і влаштувався працювати на винному складі. Жили вони в достатку, але 1930 року тато вмирає від зараження крові. Мама лишається сама з дітьми. Старшому синові на той час було 25 років, а молодшому 5 років. У країні починається колективізація (об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі колективні соціалістичні господарства - колгоспи). У сімей, які мали господарство, починають його відбирати, щоб змусити мешканців вступати до колгоспів. Така доля не оминула й родину Биковських, але з огляду на те, що мати після смерті батька залишилася сама з неповнолітніми дітьми, їй дозволили залишити корову.
1932 р. у країну прийшов голод. Жити було дуже тяжко. Старші брати та сестри, які мали змогу самостійно знайти собі роботу, роз'їхалися, а з матір'ю залишилися найменші – Петро та Володимир.
У 1938 р. Петро Михайлович Биковський теж залишив рідне гніздо надійшовши до Київської електрошколи залізничного транспорту.
 |
| Володимир Михайлович Биковський. |
У 8 років Володя Биковський пішов до школи, був важким і голодним 1933 рік.
1941 року почалася Велика Вітчизняна війна.31 липня місто Васильків було окуповане німецько-фашистськими військами, почалося життя за окупаційної влади.
Володі було тоді неповні 16 років, але він був фізично добре розвиненим — саме таких і забирали до Німеччини на примусову роботу. Володимира разом із іншими молодими людьми закрили на збірному пункті.
Мама домовилася з поліцаями про викуп сина. Необхідну суму грошей допомогли зібрати сусіди та знайомі. Після сплати Володимира пообіцяли не чіпати наступного набору.
Після цього випадку Володя ховався, але його вистежили та схопили. Збірний пункт знаходився в будівлі на вулиці Шевченка, 46 (тепер філія школи №2) Вночі Володимир втік, вистрибнувши з другого поверху та сховавя у знайомих. Пізніше він знову потрапляє в пастку поліцаїв і цього разу вже в товарному вагоні чекає на відправку до Німеччини. Але не судилося йому працювати на німців. Радянська авіація бомбила залізничні колії та станцію Васильків-ІІ; охорона сховалася в укритті, а всі бранці з вагонів, зокрема й Володя, розбіглися. Знову довелося ховатися, але недовго, 6 листопада 1943 Васильків був звільнений.
У 1943 році радянське командування видало спеціальну директиву про проведення мобілізації військовозобов'язаних на звільнених територіях. Тому відразу після звільнення міста, Володимира Биковського, а разом з ним і всіх придатних до військової служби хлопців та чоловіків мобілізували до Радянської армії і навіть не переодягнувшись у військову форму, відправили на передову. Володимир Биковський та його друзі Василь Зварич та Володимир Хелемес були зараховані до 764-го полку 232-ї стрілецької дивізії 51-го стрілецького корпусу 40-ї армії 1-го Українського фронту.
Під час бойових дій під Білою Церквою Володимир Хелемес був тяжко поранений і загинув, Василь Зварич — зник безвісти, а Володимир Биковський був легко поранений і брав активну участь у боях за звільнення Батьківщини. Першому Українському фронту в ті часи протистояло угруповання противника у складі 30-ти дивізій, у тому числі 8 танкових та 1 моторизованої. Командував гітлерівськими військами генерал танкових військ Є. Раус. Ворог досі сподівався знищити радянські війська. Обстановка була досить складною та напруженою. Систематичне недосипання, фізичні навантаження знесилювали воїнів обох сторін. Але радянські війська крок за кроком йшли вперед.
Стрілець Володимир Биковський 25 березня 1944 р. був нагороджений медаллю «За відвагу», а вже 10 квітня 1944 р. удостоєний цієї високої солдатської нагороди вдруге. У серпні того ж року Володимира призначають командиром відділення розвідки, виконує бойове завдання на відмінно та вчасно, за що його командування нагороджує орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеня.
У період наступальних боїв 23-28 серпня 1944 Володимир Биковський з розвід. відділенням був весь час попереду батальйону в тилу ворога. Добре організував розвідку, доставляючи командиру цінні відомості про супротивника і тим самим сприяв успішному виконанню бойових наказів командування.
В ніч із 27 серпня на 28. серпня 1944 р. Володимир Биковський повертався з розвідки до місця дислокації свого батальйону. Натрапивши на засідку противника, Володимир Биковський зі своїм відділенням прийняв нерівний бій, у якому загинув смертю хоробрих.
 |
| Наградний лист |
Володимира Михайловича Биковського поховали у селі Бистриця в Румунії. Йому було лише 19 років. Як і всі люди, Володя Биковський любив життя і мріяв швидше, розгромивши ворога, повернутися додому, обійняти своїх рідних та близьких, знайти свою другу половинку та завести щасливу родину. Він мріяв стати інженером-будівельником і звести на вулиці Трудовій у Василькові, де проживала родина, найкрасивіший будинок як символ мирного життя, майстерності та достатку. Всі старші брати Володі пройшли війну, повернулися додому, на момент взяття інтерв'ю в живих залишався тільки Петро Михайлович, який і розповів нам історію про життя та загибель свого молодшого брата.
Петро Михайлович Биковський відійшов у вічність 8 вересня 2019 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар