I.
Васильків, повітове місто Київської Губернії, засноване Святим Рівноапостольним Великим Князем Володимиром, який назвав його Васильєвим, тобто тим своїм ім'ям, яке він отримав у Святому хрещенні. Але рік заснування Василькова достеменно не відомий.
У 996-му році 6-го Серпня Печенги, які зробили набіг, приступили до Васильєва, Володимир вийшов на них з малою дружиною, був розбитий і сховався під мостом від лютих ворогів, де благав Небо про свій порятунок. Опісля, на знак подяки за порятунок, він спорудив храм в ім'я Святого Преображення Господнього, бо в той самий день було свято Преображення, коли Володимир врятувався від рук ворожих.
Кажуть, що з часів Князя Василька Юрійовича місто Васильєв почало називатися Васильків.
Васильків разом із Києвом зазнав багато лиха від Татар, був завойований Литвою, Поляками, терпів набіги запорожців, нарешті, за договором між Росією та Польщею, 1686-го року 26-го Квітня, був повернутий Російській Державі, разом із утвердженням Київського намісництва, а 1795-го року Васильків зробився повітовим містом і вийшов з-під Управління Києво-Печерського Лаврського Монастиря, якому він належав.
До Васильківського повіту тоді були зараховані такі кращі містечка, придбані від Польщі та Литви: Чорнобиль, Хабне, Горностайпіль, Іванків, Димер, Бородянка, Гостомель, Макарів. Рожів, Ясногородка, Бєшов, Хвастовъ, (Бѣлая Церковь). Але пізніше ці містечка здебільшого відійшли до Київського та інших повітів.
Васильків колись був кордоном Польщі і стояв, проти польського містечка Хвастова, на рівному місці при невеличкій річці Стугні; у ньому, крім звичайних присутніх місць, знаходився митний дім і заставні прикордонні команди. Так само у Василькові є й донині висока старовинна фортеця, що складається із земляних валів, але вона вже заселена садами, цвинтарем і хатинами; словом, роль її вже не важлива, оскільки нема потреби в обороні могутньої Русі.
У цьому місті трапилася одна подія, яку маю честь передати вам у цій повісті.
II.
Начальник Митниці, молодий, багатий чоловік пан Ч.. мав чудову дружину Марію, з якою він жив тільки тринадцять місяців.
Однієї травневої ночі привиділося їй уві сні, що ніби вона сиділа на березі під тінню гіллястого в'яза, на чудовій канапі, при впаданні швидкого струмка в скромну Стугну і насолоджувалася вечірньою порою. На превеликий її подив, раптом із жахливим галасом і громовим тріском покотилася по небу та зірка, світлом якої вона милувалася, потім, за мить, розсипалася блискавкою блакитним склепінням неба, - і зникла.
 |
| Ріка Стугна |
Зацікавлений погляд її спрямувався на мерехтіння місяця , що відзеркалювався разом із небом у водах річки. Приємний спів солов'я ще більше її зачарував, вона побачила, як швидко пливе до неї улюблений лебідь, якого називала коханий Гіарциз, в одну мить опинився в неї на колінах, вона пестила лебедя, і він заспівав їй чарівну мелодію, і ця гармонія захопила всі таємні захоплення її душі; словом, вона була веселою і радісною.
Ах, є і на яву ті хвилини, в які ми відчуваємо себе чимось вищим! Щасливий той, хто скористається цією райською миттю.
Так душа молодої мрійниці була в обіймах останньої, наземної Фантазії. Після цього, вона побачила вдалині невеликий човен, в ньому сиділи троє веслярів у жалобі, а її чоловік був урочисто вбраний і тримав у своїх обіймах якусь молоду пані, пристрасний поцілунок кохання повторювало відлуння. Помста і ревнощі закипіли в її грудях; але тієї самої миті софа, на якій вона сиділа, перетворилася на похмуру труну, а лебідь лежав перед нею мертвим. Із цим вона прокинулася, і сильне хвилювання смутку вирувало у стривоженій душі. Смуток збільшувався поступово; марно вона намагалася вигнати сумні мрії, сон відлітав, і кожна мрія минулого сновидіння уявлялася їй якоюсь жахливою Фурією неминучого лиха. Бурхливі пориви сумного передчуття змусили її ще вперше в житті йти в сад насолодитися досвітньою прохолодою. Чарівний промінь полудня і світлосяйний схід сонця не могли розсіяти фатального смутку. Чоловік її був тоді в Києві у справах, і їй ні з ким було розділити й полегшити свій сум! Раптом згадала вона, що вчора просили її на іменини до Р...ву. Довго таємне передчуття зупиняло її, але вона не вміла розгадати його, з якоюсь вимушеною радістю виблиснула думка, що приємності веселого товариства можуть розвіяти згубну тугу душі й нерозгаданий сум серця.
Не вір передчуттю, не вір сновидінню! Вони помилкові! Нехай натяки істинного пробудження будуть лукаві друзі серцю. Іди, нехай веселе товариство розважить тебе приємними розмовами. Іди скоріше, там заспіває лебідь зворушливу мелодію кончини, там згасне світло твоєї зірки! Поспішай, там похоронний Смолоскип освітить вхід у вічність, там двері труни відчинять тобі блискавка і грім! Поспішай, поспішай, земний смуток і всі печалі, з неймовірною швидкістю, відлітатимуть від тебе! Полетять, і ніколи не повернуться! Не зволікай, вдарив твій час. Правий Шекспір, він сказав: у кожній людині є натяки на її призначення.
III.
Пробила година після полудня, і гармонія музики відгукнулася в серці кожного гостя чарівною луною.
Усі веселі й задоволені; лише на обличчі пані Ч...й було видно різкі риси якогось таємного, глибокого смутку. До неї підійшла кмітлива іменинниця і запитала: від чого ви такі сумні?
- Ах, я й сама не знаю!
- О, я знаю! сказала, перериваючи промову, її приятелька, і нахиляючись до неї на вухо, щось прошепотіла.
- Ні! з усмішкою відповіла вона, і рум'янець сорому надав їй нової принади. Цієї ночі бачила я жахливий сон, і відтоді, як прокинулася, мені так сумно, що начебто весь світ Божий перетворився на печаль і горе!..
- О, якщо так, заперечила глузливо Г. Р...ва, то прошу вас розповісти мені цей сон. Колись і я, в минулі роки, була хорошою ворожкою, - та й тепер сподіваюся.
- Та вже повірте, не одна Циганка у всьому Василькові так вам не розтлумачить, як я. Ходімо в іншу кімнату, продовжила Р...ва, і обидві приятельки пішли.
Музика заграла вальс, і молодь представила собою вихор. Люди похилого віку обох статей і різного стану сиділи по місцях за чашками кави, склянками пуншів і варенухою, як улюбленим напоєм того часу. Одні дивилися на жвавий танець, інші розповідали про інтереси в житті; а розмова військових зображувала грізну мінливість долі.
Жартівливий капельмейстер раптом перервав вальс гучною мазуркою, і тут-то танцюристи, поки склали порядок, збудили сміх усієї компанії. Інші ще носилися у вихорі вальсу, інші надавали собою колосальне падіння, а треті - ненавмисну зустріч вальсу з мазуркою. Усі літні залишилися задоволені, і кожен із них від душі дякував капельмейстеру за такий благородний, на думку того часу, жарт. Гучний регіт, що більше відбивався відлунням Бахуса, продовжував мазурку разом із музикою. Раптом з'явилися в залу бенкетувальників іменинниця з Г. Ч...Й.
- Повірте мені, як вашій приятельці, цей сон рівно нічого не значить, продовжувала йдучи Г. Р... запевняючим тоном, але відтінки смутку, різкою рискою, затьмарювали приємність її посмішки. Будьте спокійні! хіба мало чого нам уві сні не примариться? краще скажіть, що ви сумуєте за милим другом і боїтеся, щоб чогось не сталося з ним у дорозі.
- І те й інше. Моя нянюшка, досить літня жінка, тлумачила мені цей сон з іншого боку; але більше довіряючи вам, я залишаюся абсолютно спокійною. Дякую вам!» І щирий поцілунок, як милий, улесливий, але лукавий звичай Польщі, був рештою палкого прояву її почуттів!
- Що це за сміх? сказала скромна господиня, і тут попередила її цікавість одна літня дама.
Під час її розповіді капельмейстер з жадібністю ловив усі риси на обличчі іменинниці, сподіваючись і від неї отримати подяку. Р. Р.... здавалося не була байдужою до вчинку капельмейстера, але на догоду гостям подякувала йому невеликим нахилом голови. Честолюбний музикант від захоплення ледь не випустив скрипки з рук.
Мазур скінчився, і стомлена молодь поспішала по місцях. Слуги поспішали подавати прохолодне питво. Деякі з тих, хто танцював, зі шляхетним духом, радилися, яким би чином помститися капельмейстеру.
IV.
Погода непомітно змінилася, і травневий полудень перетворився на похмуру стихію вересня, але бенкетуючі гості майже не помічали, як блиснула блискавка - і грім сколихнув усі будівлі Василькова. -
Перша його стріла відвідала бенкетувальників, і молода Пані Ч... впала мертвою, як безневинна жертва свого передчуття. Майже всіх гостей сильно оглушив грім; пожежа продовжувала вирувати; але проливний дощ, на щастя, без вітру, і допомога людей, не допустили згоріти всьому будинку, який існує й тепер і належить тому самому Прізвищу Р...х.
Тепер не стану описувати печалі пана Ч...ва, скажу тільки, що він поховав свою дружину в усьому багатому й улюбленому її вбранні, з чудовим похоронним святом. Шістсот цілкових було роздано бідним вдовам, сиротам та іншим убогим людям.
СЦЕНА 1-ша.
Середина лісу; у долині біля струмка сидять два розбійники. Ніч.
ПЕРШИЙ.
Ну вже як хочеш батько Афоня, а міня то замисличко бере; ось Господи прости хотів від тебе приховати; ну та батько вже видно судилося, нам з тобою, зробити дєлішку.
ДРУГИЙ.
А що таке? ти, батьку, таки все лукавиш!
ПЕРШИЙ (перериваючи).
Хто старе згадає тому око геть.
ДРУГИЙ.
Ти бать таки охаха! ну, так кажи: я, здається, ні в чому не видам. Вестимо, це легка справа. Адже знаєш учора багатий Лях поховав то бать свою дружину.
- Це-то краще за твоє буде.
ПЕРШИЙ.
Ось ти в мене батька з язика зірвав. Підемо то, от якось бать підживемося, Што ну... любушка, хоч трішечки й страшно якби...
СЦЕНА 2-а.
 |
| Соборне кладовище(Замковий цвинтар) |
Опівночі. Краєвид Васильківського Замкового цвинтаря, ті самі два розбійники вже розрили могилу.
ПЕРШИЙ.
Ну слава те Господи! на силу-то бать докопалися, та й труна чим сукном наче оббита.
ДРУГИЙ.
Досить балагурити. Відчиняй дах скоріше (голоси з могили), бери, тягни, знімай, відрізуй пальці, коли персні не злізають з доброї волі.
ПЕРШИЙ.
Шо бать вона тепла? ну, от і зовсім виліземо поскоріше.
ДРУГИЙ
- Як би не так! адже на ній то й інше добро.
ПЕРШИЙ.
Досить не зривай! нехай уже не зовсім з'явитися гола на той світ.
ДРУГИЙ.
Порожнє ти бать плетеш! я зніму!
Підступний лиходій вже готовий був зняти, але ось неочикуване диво? тієї самої миті мрець у могилі обійняв лиходія, який за всіх своїх варварських почуттів знепритомнів, а його товариш утік від жаху, забравши з собою всю здобич.
З передмістя, званого Западинці, де колись було стародавнє місто Васильків, прокладено дорогу крізь цвинтар до нинішнього міста та повз пам'ятник, споруджений Г. Ч...вою, що й тепер на тому ж місці існує. Якщо комусь із вас, панове читачі, трапиться бути у Василькові, то можете поцікавитися і пересвідчитися в моїй розповіді.
Жителі вранці йшли на ринок, і побачивши відкриту могилу, і напівмертвого лиходія, в обіймах мерця, сповістили начальству.
Варвар незабаром прийшов до тями, але ось дивно, якщо можна вірити, кажуть, що з великими труднощами звільнили його з обіймів мерця. На допитах лиходії виявилися закоренілими розкольниками. Через три роки пан Ч... одружився, як кажуть васильківці, з багатою і молодою вдовою Домбровською.
Судіть про сновидіння і передчуття!..
Григорій Карпенко 2-'й.1847 р. Березня 1-го дня. С. ПетербургОригінал повісті за ПОСИЛАННЯМ
