Коли саме в місті Василькові на річці Стугна була зведена гребля невідомо, очевидно після того як Стугна перестала бути судноплавною рікою. В давні часи це була чи не єдина переправа через Стугну на південному торгівельному шляху. Тому з самого початку , щоб переправитись греблею через річку треба було заплатити мостовщикові. Цю платню збирали навіть у ті часи, коли після татарської навали на Київщину 1482року (Менгли-Гіреєве спустошення) Васильків довгий час залишався пустим селищем після повного знищення. Про це згадується в описі від 1667 року. Мостовщина поповнювала казну Васильківського монастирського замку, який як і місто належав Києво-Печерській лаврі.
Цікаво, що мостовщину зобов’язані були платити всі, і ті що мали високі чини, і ті хто працював на панщині. На початку XVIII сторіччя існувала ще підвідна повинність. Піддані Лаври давали підводи для війська і військових вантажів, для проїжджих урядовців та іншого, причому від мостовщини та підвідної повинності ніхто не звільнявся.
 |
| Васильківська гребля на фото початку XX сторіччя |
Цією греблею переїжджали й переходили купці та звичайні подорожні з Польщі, через це вона час від часу обсипаючись руйнувалась та потребувала ремонту. Бувало навіть (як, наприклад, у 1730-х рр.), що цю, а також й інші греблі, наказувалося цілком розкопати й обгородити палісадом, щоб ніхто не міг переходити з Польщі й переносити пошесті, коли такі там бували. Лагодити ці греблі потім доводилося знов-таки силами підданих (“посполитої”). Правда, можливо, що в першій чверті XVIII сторіччя ця праця частково оплачувалася з прибутків погребельного (мостовщини). Так, принаймні, пояснював 1755 року управитель ієромонах Рафаїл, зазначаючи, що після того, як було скасовано ці оплати, лагодити греблю силами самих мешканців Василькова безоплатно дуже важко, через це гребля руйнується. Таким чином, у пізніші часи лагодити греблю доводилося підданим цілком безоплатно.
 |
| План розташування Васильківської греблі 1843 рік |
Серед Васильківського духовенства слід відзначити священицьку династію Кашинських, котра мала дворянське коріння і належала до гербу Помян. Її представники майже протягом всього XIX ст. служили при міських храмах, займаючи різні посади – від повітових протоієреїв до звичайних церковнослужителів. Вони не лише будували храми на свої кошти, але й забезпечували їх усім необхідним, даруючи угіддя. Зокрема, Кашинськими за власний кошт була збудована Покровська церква, яка згодом отримала в дар один з водяних млинів що наприкінці XVIII сторіччя були збудовані на греблі.
 |
| Водяний млин (малюнок В. Поленова) |
З часом гребля почала втрачати своє стратегічне значення. На початку XX сторіччя головним в’їздом в місто була дорога яка проходить трохи праворуч від сучасного шляху по вулиці Соборній. Переправа через Стугну відбувалась по дерев’яному мосту.
 |
| Фрагмент плану міста Василькова 1932 рік |
В літку 1941 року, перед тим як Васильків був окупований німецько-фашистським військами, місто атакувала німецька авіація. Під час бомбардування бомби падали на військовий аеродром та стратегічні об’єкти міста. Міст на в’їзді в місто через річку Стугну також був розбомблений. Після того знову згадали про греблю. Мені невідомо чи намагалась окупаційна влада відновити міст чи ні. Але старожили згадували, як Васильківці переживали щоб гребля витримала, коли радянські танки переїзжали її після звільнення Василькова у листопаді 1943 року.
 |
| Розбитий міст через р. Стугну (фото з німецького фото-архіву) |
В післявоєнні роки була збудована нова дамба з насипом по якому прямою лінією пролягла нова дорога, що з’єднала правий та лівий береги ріки Стугна.
 |
| Дамба на річці Стугна |
Гребля більше була не потрібна і з часом перетворилась на невеличкий півострів який Васильківці називають «Язичком»
 |
| Півострів "Язичок" (Залишки старої греблі) |
